Особливий шлях. Чому не вдається нічого пояснити росіянам

28 травня, 19:53
Карта Росії (ілюстративне фото) (Фото:AlexKosev/Depositphotos)

Карта Росії (ілюстративне фото) (Фото:AlexKosev/Depositphotos)

В основі «загадкової російської душі» — складна конструкція, яка обґрунтовує справедливість і правомірність насильства Росії над іншими

Чому не вдається нічого пояснити росіянам?

1. У Росії безпека та якість життя визначається правом сильного. Ще у XVI столітті це відзначали мандрівники з Європи: смерди та холопи не мають мотивації працювати, тому що будь-які результати їхньої діяльності можуть забрати вищі за рангом військові або бояри. У свою чергу бояри та військові є так само нікчемними перед самодержцем. Загалом ми бачимо це і зараз: вільне підприємництво в Росії практично неможливе. Сила та статус вирішують усе. Так заведено в культурі вже щонайменше 500 років.

Відео дня

2. При цьому все дитинство ти завжди слабкий. Навіть якщо ти домінуєш серед друзів і ви разом знущаєтеся зі ще менших, над вами завжди є безліч людей, які систематично здійснюють насильство стосовно вас.

У дорослому віці більшість також слабкі. Громадянин завжди у небезпеці відносно силовиків та чиновників. Сильні завжди мають над собою ще сильнішого, і він завжди може їх знищити. А найсильніший — у найбільшому стресі, бо боїться, що його скинуть і знищать (до речі, у тварин із жорсткою ієрархією так само: найвищий стрес на нижчих та вищих щаблях ієрархії, посередині трошки менший).

І втекти немає куди. Ніші для незалежних людей, які не хочуть інтегруватися до насильницької ієрархії, — нікчемні.

Росіянин нездатний усвідомити, що Росія — це є зло, бо поза Росією його не існує

3. Ситуація, коли безпека визначається правом сильного, але ти завжди недостатньо сильний, є психічно неприйнятною. Людина не може так жити. Тому в російській культурі є ефективний компенсатор. Складно сказати, коли його вигадали. Дуже давно. Це перенос почуттів на групу: «Нехай я живу в лайні, зате наше плем’я — сильне і всіх б'є!»

Загалом подібний перенос є у більшості людей на Землі. Це наріжний камінь патріотизму, якщо вже на те пішло.

І проблеми з ієрархією та насильством теж є у всіх культурах.

Але у психіці цілісної та загалом гармонійної людини діє ціла низка стримувань і противаг. Якщо ж в основі особистості лежить тотальна незахищеність та безправ’я, цей механізм стає єдиним захистом від самознищення. Плюс нав’язливий культурний наратив звідусюди остаточно цементує цю структуру: «Право на життя має тільки сильний, я прав не маю, я існую настільки, наскільки сильна моя держава».

4. В результаті поєднання цих трьох чинників маємо злиття особистості з державою, «особливий шлях» і завжди, усю історію Московії та Росії — зневагу до інших народів. Ненависть і зневагу до слабких. Страх, ненависть і зневагу — до сильних. І класичний пул запитань, який бринить у всіх розмовах з росіянами: «Ви нас любите? Ви нас поважаєте? Чому ви нас не любите? От ми вдаримо — і поважатимете!»

5. Вся ця конструкція в голові перебуває у жорсткому протиріччі з цілою низкою моральних потреб. Людина не хоче ображати інших, у нас від природи закладена схильність до кооперації та взаємоповаги.

Мабуть, саме з цього протиріччя і виростає «загадкова російська душа». У її основі — складна конструкція, яка обґрунтовує справедливість і правомірність насильства Росії над іншими та злочинність і нікчемність усіх навколо. Тому Росія завжди наповнена дискримінаційними анекдотами та жартами на національну тематику (і тому нам варто нарешті відмовлятися від анекдотів такого штибу — про німців, молдаван, чукчів тощо).

І тому вони легко вірять у нацистів, «дамбілі бамбас», біолабораторії та «це вони самі себе вбивають»: інакше вони або стають аморальними (що неприпустимо, бо п. 5), або повинні припинити насильство (а це неможливо, бо п. 1−4).

І так, у цій дегуманізації вже закладені всі необхідні можливості для тотального знищення і будь-яких знущань із ворога: все виправдовується «особливою місією» та «боротьбою проти всього поганого».

Вищість, благість, непогрішність.

Що ми маємо на виході?

Росіянин, якщо він асоціює себе з російською культурою, стабільний рівно настільки, наскільки ця культура закриває йому величезну діру в психіці. Намагаючись йому пояснити, що його держава творить зло і що це зло вкорінене у всій культурі, включно з Пушкіним та Достоєвським, ми намагаємося по суті зняти з нього майже всю його особистість.

Його не існує поза російською культурою та «особливим шляхом». Він нездатний усвідомити, що Росія — це є зло, бо поза Росією його не існує, а якщо Росія зло, тоді і він сам є зло, а визнати себе злом — акт найвищої внутрішньої сили.

Чи можна з цим щось зробити?

Декому з росіян вдалося уникнути цього комплекту установок у голові. І це не російські ліберали (ті переважно імперці). Але такі люди дійсно є, декого я знаю особисто. Вони усі або в еміграції (часто в Україні і навіть у нашій армії, на фронті просто зараз), або у внутрішній еміграції.

Але з більшістю дуже складно. Вони зберігають це в собі навіть після 20 років життя в Європі та США. Вони часто успішно передають це своїм дітям, навіть народженим у Європі та США.

Хоча з дітьми, мабуть, є шанси. Для цього треба тотально переробляти базові принципи виховання та освіти, створювати умови для особистості, яка відчуває свою самоцінність і водночас адекватно сприймає свої та чужі особисті кордони. Це те, що роблять демократичні школи.

І прибирати усі російські наративи. І це складно, ними заражені навіть найстабільніші демократії.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X