Забудьте всі лайфхаки, або Як поводитися на співбесіді. Блог Наталії Каді
Деякі співбесіди з кандидатами на різний рівень позицій я починаю зі слів «вибачте, я трохи хвилююся». Такий мій «реверанс» на початку зустрічі дозволяє зняти у кандидата, що сидить навпроти мене, хвилювання, яке зрадницьки видають червоні плями в районі шиї або стиснуті до білизни губи. Я роблю це хоча б для того, щоб мати можливість розібрати його мову – що збивається спочатку від хвилювання і часто являє собою набір шаблонних, нерозбірливих, завчених з сайтів з лайфхаками фраз. Фраз, які схвильований здобувач незграбно видає замість звичайного людського привітання на самому початку інтерв'ю.
Цей реверанс визначає наше подальше спокійне спілкування з претендентом вже в іншому форматі – форматі двох партнерів, де він і я рівною мірою зацікавлені в чесному і відкритому діалозі. Проста раціональна логіка: обов'язковий результат кожної такої зустрічі – це чітке розуміння взаємних вимог та очікувань від можливої спільної роботи. Ключове слово – «взаємних». Саме тому у нас обох є абсолютно зрозумілі причини для хвилювання – ми обидва хочемо якомога краще зрозуміти, чи перетнуться наші професійні шляхи вже зараз, чи зможемо ми стати партнерами в майбутньому, і що може стати найкращим результатом нашого знайомства.
Я не використовую слово «інтерв'ю», коли мова йде про співбесіду на відкриту позицію в компанії. Взагалі не використовую це слово у відмінному від його прямого значення сенсі – один хтось повинен отримати інформацію, а інший хтось її надати. Кандидат, що не задає на співбесіді запитань про компанію, посаду, команду та інші речі, які важливо знати для прийняття рішення про співпрацю, навряд чи перейде у мене «на наступний рівень». Ви скажете: а може кожній людині важливо знати різні речі?! І будете праві. І саме керуючись тим, що важливо для людини, яка сидить навпроти мене, я приймаю рішення про те, чи по дорозі нам з нею.
Фахівець без енергії, амбіцій, напору, здорового робочого адреналіну не вартий ніяких грошейІнтерв'ю саме по собі марне, коли його суть зводиться до 10–15 запитань – стандартних і завчених рекрутерами, і 10–15 відповідей – стандартних і затертих до дірок авторами тих самих «лайфхаків для співбесіди».
Для мене особисто дуже важливий відкритий діалог. І ось чому.
Був час, коли роботодавець, як справжній «рабо – давач», визначав правила гри і ставив умови для того, щоб прийшовши на інтерв'ю, кандидат докладав максимум зусиль, демонструючи свої найсильніші (часто сильно перебільшені) таланти і здібності з єдиною метою – отримати цю роботу.
Сьогодні мало кому потрібні «дуті» фахівці, не готові приймати себе справжніх, які не розуміють чітко свої цінності й пріоритети, не здатні ставити цілі, до яких вони хочуть прийти. Фахівець без енергії, амбіцій, напору, здорового робочого адреналіну не вартий ніяких грошей, яким би професійним не було його резюме. Якщо ж ви роботодавець або рекрутер – не бійтеся на співбесідах таких «активних» і «амбітних». Так, можливо, успішні люди ніколи не викладаються 100% «на когось», але вони будуть самостійно, проактивно і ефективно розпоряджатися завданнями, планами, ресурсами тощо.
Моя стратегія у співбесідах – win-win, де і роботодавець, і претендент поважають право один одного бути собою, де мета зустрічі – якомога краще зрозуміти, наскільки успішним може бути їх «союз».
Відчуваєте різницю? Тоді не забудьте, що, вирушаючи на співбесіду, ви йдете обговорювати з потенційним партнером взаємні вимоги та очікування один від одного.
Успіхів вам. Взаємних успіхів.
