Життя на потім. У чому пастка?

14 березня 2021, 12:30

Складні часи підсилюють ілюзію того, що все можна поставити на паузу, дочекатися, коли обставини зміняться так, як нам хочеться

Ось завершиться карантин, локдаун, вакцинація, зима, криза (підставляйте своє), — тоді й заживу! — чую я дедалі частіше.

Складні часи підсилюють ілюзію того, що життя можна поставити на паузу. Або якось проскочити період непростих рішень. Або дочекатися, що коли-небудь все налагодиться, зміниться так, як мені хочеться, і чудово покращиться.

Відео дня

Часом дійсно корисно залягти на дно і зробити зупинку в бігу. Є рішення, які варто відкласти. Але якщо за місяці й роки ми все чекаємо відповідного моменту і сприятливих обставин, найімовірніше, у нас синдром відкладеного життя. «От зароблю», «от переїду», «от зустріну своє кохання», «от розлучуся», «от виплачу кредит»… і тоді як заживу!

Граничний термін очікування чогось заповітного — п’ять років

Термін «синдром або невроз відкладеного життя» в 1997 році придумав професор Володимир Серкін, коли вивчав психологічні установки жителів Півночі. Мешканці півночі роками збирали, заробляли, терпіли, живучи очікуваннями й надіями на прекрасне майбутнє в теплих краях, ігноруючи той факт, що їхнє життя вже відбувається, що вже зараз воно може бути цікавим і насиченим. Серкін відзначав, що десятиліття свого реального життя на Півночі вони розцінювали як тимчасовий стан виживання, підготовки до того, що трапиться з ними колись потім. Для багатьох щасливе «потім» так і не наставало.

Про схожий феномен писав Кіплінг, розповідаючи про життя англійців у колоніях. 30−40 років колоніального життя англієць міг вважати підготовкою. От накопичить він грошей, переїде до Англії, купить будиночок, заведе пса, — тоді й почнеться справжнє життя.

Звісно, СВЖ немає в довіднику психічних захворювань, це метафора. Але дуже точна. І останнім часом вельми актуальна.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X