Складна ситуація. Як заспокоїти дитину під час війни

3 травня, 23:16
Світлана Ройз: «Коли дитина повертається до ігор — це прекрасно» (Фото:AllaSerebrina/Depositphotos)

Світлана Ройз: «Коли дитина повертається до ігор — це прекрасно» (Фото:AllaSerebrina/Depositphotos)

Зараз час окситоцину — близькості у всіх можливих проявах

Заспокійливе і практичне. Вчора йшли містом. Чую, за нами дитячий голос щось бубонить, а потім дорослий суворо каже: «Ну що ти поводиш себе, як дитина?!» Обернулася — а ці слова каже мама дитині 4 років.

Відео дня

Я подумала, що батьки дуже втомлені, і так хочеться (і мені теж), щоб діти швидко реагували, були послідовними, не були такими емоційними, чули з першого разу, щоб у них нічого не падало з рук, щоб вони не залежали так сильно від нас… Але. Вони діти. І вони діти, що ростуть під час війни. Тому в своїх реакціях, поведінці, можливостях, концентрації, іграх, страхах вони можуть ще й регресувати (повертатись у більш ранній вік).

Щоб відбувалось все, чого б нам хотілось, важливі розвинений контроль та суголосність в роботі різних ділянок мозку. А саме частина мозку, що відповідає за контроль та аналіз наслідків — префронтальна кора (навіть, якщо вона вже активна в цьому віці) зараз пригнічена. А гіперактивна та, що відповідає за емоційні реакції (лімбічна система).

Діти не можуть самі себе регулювати, а ми це вміємо

Складність в тому, що у нас, дорослих — також. Але діти не можуть самі себе регулювати — заспокоювати, пояснювати, направляти, давати підтримку. А ми це вміємо, хоч зараз це може бути складно, і нам важливо просити про допомогу.

Я часто кажу на всіх зустрічах, що зараз час окситоцину — близькості у всіх можливих проявах, на які тільки вистачає сил. Зараз дітям особливо важлива близькість, хоч якійсь час, коли ми можемо бути емоційно присутніми — без телефону. Нехай це буде хоч 5−10 хвилин. Будь-що, коли ми не жертвуємо собою, щось робимо не із відчуття «так роблять хороші матері», а з задоволенням, а якщо і з цим зараз складно, то хоч з мінімальним бажанням.

У нас зараз може не вистачити сил грати з дітьми в рольові ігри. І діти можуть перестати в них грати (це якраз ознака стресу та травматичного досвіду). Вони можуть грати в ігри з одним й тим самим сюжетом. Так психіка шукає вихід, шукає того, що може бути терапією отриманого досвіду.

Коли дитина виходить із телефону та планшету і повертається до ігор — рольових ігор, тих, де іграшки розмовляють, сюжет розвивається по ходу, вільної гри з відкритим сюжетом — це прекрасно!

Мені дуже близька ідея — алгоритм, який використовують в багатьох напрямках роботи з травматичним досвідом. Він універсальний взагалі для різних ситуацій.

Коли у дитини, особливо під час війни, сильна емоційна реакція, важливо:

1. Нормалізація: «Це нормально, що зараз складно заснути, це нормально, що складно зосередитись, це нормально, що ти злишся, що хочеться плакати. Наша нервова система так реагує на небезпеку та втому. Дивись, ми в безпеці. Ситуація складна, але ми в безпеці. Ми все для цього робимо».

2. Близькість. Відновлення контакту. «Я з тобою. Я з тобою всіма своїми думками, почуттями, емоціями. Я буду з тобою стільки, скільки буде потрібно. Хочеш до мене на руки? Можна тебе обійняти? Міцно стисни мою руку».

3. Заспокоєння — і тут саме практики, які могли б увімкнути парасимпатичну нервову систему: «Послухай моє серце, візьми мене за руку. Яку тобі колискову заспівати?» Дихання, контакт із тілом. Потягнутись. Але тут є важливе: навіть маленькій дитині залишити можливість самостійних дій. Вона сама може взяти пляшку води і випити. Ми трохи відкриваємо для малечі, але саму кришку не знімаємо. Вона може стиснути нашу руку, закрити блискавку куртки чи кофти, порахувати кроки до робочого столу, витерти калюжу. Повторює за нами практики (я публікувала вже багато тілесних практик, а тут наш проект з анімаціями).

4. Перекидання мостика в майбутнє. Надія. Мріяти разом про те, що буде, коли війна закінчиться, коли ми повернемось, коли будемо спати в своєму ліжку, коли зустрінемося. І те, що має відношення саме до нашого часу. Нагадую про це кожного дня. Нам важливо завершувати процеси — щоб ми брали під контроль процеси пам’яті. Щоб повертали собі відчуття безпеки. «Тривога закінчилась — ми в безпеці. Ми вже в укритті — ми в безпеці. Ранка більше не болить. Все закінчилось. Ти прокинувся — сон закінчився».

Ще один день добігає кінця. Ще один день наближає до Перемоги. Ми обов’язково скажемо: «Війна закінчилась. Ми всі, нарешті, в безпеці».

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X