Коли все незрозуміло — тривожність підвищується. Як впоратися з переживаннями, не зашкодивши собі
Якщо ми не на фронті і не в зоні бойових дій, від нашого споживання інформації залежить, чи буде у нас ПТСР
Хочу поговорити про те, як справлятися з переживаннями, які зараз найбільше турбують людей, котрі не перебувають у зоні бойових дій.
Насамперед, з відсутністю ясності.
«Олено, стало незрозуміло все: коли це все скінчиться? Куди їхати? Як далі будувати життя? Що тут буде з нами, з містом, з країною?»
Відсутність ясності, розуміння, можливості будувати плани на більш або менш стійких підставах викликає багато тривоги, напруження, страху і занепокоєння.
Для чого більшість сидить у стрічці новин?
Зазвичай мені відповідають: «Щоб щось зрозуміти».
Саме з цим виправданням люди у стані переляканого тушканчика місяцями не виходять із соцмереж, читають та перечитують, гортають та вишукують, дивляться та переглядають публікації сотень експертів.
До речі, у дослідженнях стресу справді описують реакцію, яка називається «реакція ховраха» — злякано завмерти і неспокійно спостерігати за тим, що відбувається. (І скролити, скролити, скролити…)
Ясність, звісно ж, не з’являється. Тривожність підвищується.
Реакція ця, до речі, інстинктивна, така ж, як бий-біжи-замри.
Застрягання в реакції ховраха може призвести до серйозних проблем з дієздатністю та здоров’ям
Є серйозні й великі дослідження ізраїльських та австрійських травмотерапевтів, які вивчали стан і поведінку людей під час катастроф та воєн. Так ось, застрявання в реакції ховраха може призвести до серйозних проблем з дієздатністю та здоров’ям.
Що ж, ґрунтуючись на даних досліджень і терапевтичному досвіді, рекомендують робити фахівці у подібній ситуації відсутності ясності та підвищеного занепокоєння?
Головне, звісно, постаратися заспокоїтися. (Інструменти можна переглянути, наприклад, у попередніх статтях)
А далі — зрозуміти, навіщо вам потрібна інформація?
1. Якщо для прийняття рішення:
Вибрати кілька достовірних джерел, що описують ситуацію максимально реалістично. Реалістично — тобто не прикрашаючи і не применшуючи складність чи небезпеку того, що відбувається.
Обмежити хвилинами (до години на добу) час засвоєння цієї інформації. Інакше втрачається фокус і ухвалення рішення ускладнюється.
2. Якщо відомості ви споживаєте «просто щоб знати»:
Дуже важливо вибирати оптимістичну та позитивну інформацію та займатися психогігієною. Чому це критично важливо? Тому що нескінченне поглинання жахів, особливо багаторазово повторюване (адже часто і фото, і відео, і сама новина дублюються в різних джерелах) — це ознака поганого самоконтролю і прямий шлях до посттравматичного стресового розладу.
Тобто якщо ми не на фронті і не в зоні бойових дій, від нашого усвідомленого споживання інформації залежить, чи буде у нас ПТСР після війни чи ні. Ми самі можемо привести себе до станів кризи або травми, неправильно поводячись з інформацією.
Мозок влаштований так, що йому байдуже, чи загрожує нам зараз реальна небезпека, чи ми просто лякаємось від перегляду новин — в обох ситуаціях він реагує однаковим збудженням, страхом, гнівом і травмою.
В результаті виходить, що людина, яка сидить у своєму затишному будинку, фактично не наражається на жодну реальну небезпеку, може отримати психологічну травму більшу, ніж учасник бойових дій або людина, яка пережила окупацію, тільки через те, що дивиться, переймається, переглядає, злиться, плаче, переживає…
Далі. Безконтрольне поглинання жахів призводить до відсутності впливу.
«Олено! Там таке діється. Я нічим допомогти не можу. Почуття провини таке, що захворіла». Рекомендація тих самих розумних людей: шукати інформацію щодо того, на що ми можемо впливати. Наприклад, робота, город, діти, волонтерство, біженці, саджанці.
Зона вашого впливу — це зона, в якій ви створюєте результат.
Решта — зона занепокоєння. Марного голосіння, від якого нікому не холодно й не жарко. Точніше, холодно і жарко вам, тому що підвищується тиск, погіршується апетит і виникає багато неприємних наслідків від безглуздого перегляду телевізора у своїй затишній тихій квартирі.
Важливо! Це не скасовує співпереживання, горя, бажання допомагати та боротися. Якщо ми можемо на щось вплинути і комусь допомогти — потрібно це робити і отримувати результат. І розуміння, де ваше поле впливу, а де зона занепокоєння, сильно зменшує почуття безпорадності, відчуття, що «від мене нічого не залежить». Залежить! Важливо зрозуміти, що як.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ
Більше блогів тут
