Право на мрію. Як я навчилася приймати відмови

16 грудня 2020, 11:03
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Кожна відмова — це просто паливо для вашої ракети, яка ось-ось злетить

Сьогодні біля бізнес-центру я побачила дівчину, яка заливалася слізьми. Вона пояснювала слухавці: «Вони відмовили мені просто так, просто так, розумієш, безпідставно…»

Відео дня

Весь вечір шкодую, що не підійшла. Було незручно. Але раптом ця дівчина зараз гортає інстаграм і натрапить на цей текст, і їй стане трошки легше. Або раптом ви переживаєте відмову — прочитайте, будь ласка, дві історії.

У 18 років мене не взяли на роботу в журнал з формулюванням «ви талановита, але занадто юна». Я не могла цього перетравити — як це? Хіба вік взагалі може бути підставою? Але іноді вам відмовляють безпідставно. І в цьому випадку пошук причини і копирсання «що зі мною не так» — марнування часу. Адже вам є на що його витратити, правда?

Відмова — це крок до інших дверей, які просто зараз відкриваються

Через рік я намагалася писати в найпопулярніший журнал — Жіночий журнал. Два місяці мені говорили, що мій текст про Едгара Алана По опублікують. Але час минав, текст так і не виходив, я постійно дзвонила, щоб дізнатися про його долю, і ось в один із днів вбралася у свої найдорожчі речі — мініспідницю і прозору червону кофточку із золотим лотосом з магазину Collins, взула нові туфлі і поїхала до редакції. У приймальні я просиділа 3 години. Нарешті в коридорі з’явилася редакторка, на ходу кинула: «Ваш текст не годиться», — і пішла, залишивши мене наодинці з моїми розбитими мріями.

Я пам’ятаю до найменших деталей, як у туфлях, які жахливо натерли мені ноги, добрела до фонтану неподалік від Палацу Україна і сіла поплакати. Люди з редакції здавалися мені бездушними монстрами. Але насправді те, що було для мене трагедією, для них було просто одним із сотень епізодів того дня. Не варто демонізувати тих, хто зробив вам боляче. Як правило, вони про вас просто не думали, не думають і не думатимуть. ⠀
У будь-який момент, коли щось закінчується, щось інше починається. Головне, щоб ви пам’ятали, що відмова — це не вирок. Це не бетонна стіна, об яку ви розбиваєте голову. Відмова — це шанс, крок до інших дверей, які просто зараз відкриваються.

Ну а якщо ви вважаєте, що відмови для мене — справа минула, перенесемося в 2019-й. Ми працюємо над Ukraine Wow. Щодня я пишу листи кураторам, музеям, головним редакторам, найрізноманітнішим людям з проханням приєднатися до проекту. Але це проект Укрзалізниці на вокзалі, і я чую тільки «ні, це не цікаво», «це нікому не потрібно» і «виставка на вокзалі не може називатися виставкою». Мені відмовляли в роботах Малевича, у медіависвітленні, в кураторстві, у підтримці. Звідусіль я чула суцільні «ні». Єдина різниця між мною 37-річною і мною 18-річною полягала в тому, що тепер я знала: чуже «ні» зовсім не означає, що я маю зупинитися. Це просто думка, на яку кожен з нас має право. Але також кожен з нас має право на мрію. На своє бачення і на свою віру в ідею, в людину, у проект.

Зрештою Ukraine Wow став найвідвідуванішим проектом в історії України. А всі люди, які відмовили мені, знімали сторіс у рожевому вагоні снів і в тунелі кохання. Всі ми вдали, що відмов не було. Озбройтеся великодушністю: як тільки ви перемогли, забудьте раніше сказані «ні». Головне, що зараз ви чуєте «так».

І, будь ласка, якщо вам відмовляють, з приводу і без, не плачте. Кожна відмова — це просто паливо для вашої ракети. Вона ось-ось злетить.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X