Як реагувати на критичні ситуації під час виступів
Критичні ситуації у ремеслі ведучого події або телевізійної чи радіопрограми — абсолютно звична річ і навіть норма. Сама природа такої роботи — непередбачуваний плин процесу. Адже будь-який захід — це живий організм, який потрібно відчувати і ще й поміщатись у певні часові та концептуальні рамки.
Що може піти не так? Проблеми зі звуком, брак часу на підключення музикантів під час «живих» концертів, завис комп‘ютер звукорежисера, запізнення гостя на прямий ефір, відсутність сценарію тощо.
Публічний виступ перед багатотисячною аудиторією або мільйонами глядачів у прямому ефірі відрізняється від виступів перед десятком, скажімо, колег з презентацією або доповіддю. Але різниця не така велика, як може здаватись. Щирість та вміння створити атмосферу, зацікавити своїх глядачів актуально та першочергово в обох випадках.
Від вашого виступу у глядача мають лишатися найкращі спогади, тому реагувати на критичні ситуації потрібно спокійно, зібрано та щиро. Паніка ведучого чи доповідача нікому не потрібна. Щоб не сталося, тримайтеся та дотримуйтеся такого плану дій.
1. Придумайте, як виграти час. В першу чергу, зберігайте спокій і реагуйте щиро. Не треба робити вигляд, що нічого не відбувається, якщо під час виступу раптом “з‘явився слон”. Краще це природньо і весело прокоментувати та обіграти.
Якщо біля вас відбувається щось не очевидне для глядача, тоді афішувати це не обов‘язково — краще вступити з глядачами у діалог або розказати щось цікаве та доречне аби ніхто нічого не помітив. Найпростіші методи «виграти час», щоб зібратись думками або дотягти до готовності презентацію — ще раз згадати організаторів та подякувати спонсорам, нагадати про ідею події та анонсувати наступні (якщо, звичайно, ви щойно це все не зробили). Якщо є гість чи організатор, кому можна надати слово — прекрасно. Тільки це теж має бути доречно і не нудно!
Для виступів перед невеликою аудиторією може спрацювати все, що оживить та переключить увагу слухачів, особливо, якщо доповідь непроста і серйозна, або передбачає велику кількість специфічної інформації.
Наприклад, колись для фармацевтичної компанії вела презентацію нових препаратів, і щоби утримувати увагу, підготувала історичну довідку про те, як ще років сто тому люди використовували настій з трави, на основі якої тепер зробили препарат. А на панельних дискусіях з державного реформування просто включала у паузах між виступами діалоги з аудиторією, коли було зрозуміло, що цікавість до предмету розмови знижувалася, чи інформація не сприймається, і люди потихеньку виходять із зали. В таких ситуаціях варто дати гостю договорити до логічної паузи, подякувати йому, а потім задати 3-5 запитань у зал. Тоді слухачі краще вмикаються у процес, уважніше слухають наступного доповідача.
2. Тренуйтеся перед виступом. Готовність має бути до всього в буквальному сенсі. Почитайте про компанію/людей/витоки історії — все, що може знадобитись на випадок «тягнути час».
Також тренуйте дзвінкий голос та чітку вимову. Ви швидко втратите глядачів, якщо будете жувати слова або бубоніти під носа. Навіть якщо ваша інформація геніальна. Люди банально втомляться напружуватись, щоб вас розслухати. В кращому випадку розглядатимуть ваші слайди. І припинять слухати. Артикуляція може бути навіть перебільшеною. Але так ви полегшите сприйняття та розуміння інформації.
Ввечері напередодні порепетируйте перед дзеркалом. Щирість — понад усе. Ви маєте собі подобатись та виглядати переконливо для себе ж. Але бути в контакті з глядачами дуже важливо. Якщо ви настільки боїтесь чи стидаєтесь, що не підіймаєте погляд і ледве чутно щось бурмочете, вигадайте для себе якийсь ритуал чи опору, афірмацію «я молодець». Згадайте, що кожний у залі — всього лише людина, яка також варить борщ, розважається з друзями, помиляється, боїться тощо, але витягуйте себе на візуальний контакт та живі емоції.
3. Не мавпуйте «успішних спікерів». Зберігаючи власний стиль, можна уникнути кпинів аудиторії та невдалих порівнянь зі спікерами-гуру. Так, зараз модно сідати на сходи в кедах, ходити по сцені розкуто та тримати руки в кишенях. Але якщо це все для вас не характерно та неприродньо, швидше за все, це виглядатиме фальшиво та навіть комічно.
Ще існує ризик, що глядачі більше будуть обговорювати та пам‘ятати, як ви виступали, ніж те, що ви презентували. І не в найкращому сенсі. Хоча, можливо, це і може бути вашою метою - проїхатися на хвилі хайпу.
4. Забудьте про виправдовування. «Я сьогодні не виспалась, мій голос сів, і взагалі я не найкращий промовець, але зараз вам розкажу...» — в жодному разі. Якщо вже так важливо «легалізувати» ваші хвилювання, то краще, щоб посил був не в тому, що слухачів мучитиме якийсь час некомпетентна людина, і сама при тому мучитиметься — а у тому, що ви щасливі виступати з цією доповіддю, і це для вас відповідально та хвилююче.
5. Стежте за потоком свідомості. Відчувайте свою аудиторію. Інколи через стрес або через те, що забули якусь думку, потік несе у особисте, забагато жартів, а думки хаотично скачуть з однієї на іншу — це не завжди доречно та цікаво. Якщо забули щось, то краще або спокійно проговорити фразу на кшталт: “Обов'язково повернуся до цієї теми, але поки що ця думка втекла”, — або підсумувати вже сказане. Цілком можливо, що в процесі перелічення тез згадається і забуте.
6. Коли аудиторія невелика, дуже важливий особистий візуальний контакт. Не треба дивитись лише у стелю, підлогу або свій лептоп з презентацією. Зустрічайтесь поглядами, сміливо усміхайтесь своїм слухачам, коли це доречно. Якщо формат передбачає, то можна і увійти в певний діалог/інтерактив. Це завжди допомагає слухачам залишитись в процесі та в темі, а не перетворитись на сплячу публіку, яка, хоч і з розплющеними очима, але думками вже давно відсутня.
7. Залишайтесь чутливими до себе. Якщо після вашого виступу передбачені інші, а ви на грані панічної атаки, краще завершіть доповідь там, де найбільш зручно за логікою. Подякуйте своїй аудиторії та пообіцяйте більш детальну інформацію надіслати у електронному вигляді кожному особисто. Завжди можна підхопити паузу фоновою музикою, якимось тематичним відео або передати слово трохи раніше. Це краще, ніж тонни валер‘янки та пауза в програмі, яку будуть згадувати роками. Подвиги та жертви такою ціною не потрібні нікому, повірте. Але якщо вже так сталось, то це привід пізніше попрацювати з професіоналом. Адже настільки гострі реакції — це вже площина за межами норми.
8. Якщо паніка таки наздогнала, застосуйте науковий підхід. Бувають ситуації, коли навіть досвідчений ведучий може запанікувати. Якщо аудиторія знудилася чи відверто роздратована, вигукує критичні репліки чи відволікається на смартфон, можна розхвилюватися.
Публіка — це непередбачуваний океан, трапитися може все, що завгодно. Страх — це частина генетичного спадку. Згідно з теорією соціобіолога Едварда Вілсона, страх під час виступу з'являється через память генів. Перебуваючи на сцені, людина відчуває той же острах, що і древні пращури посеред савани, за якими пильно чатували хижаки. На психологічному рівні у людини з'являється бажання втекти від пильних очей звіра, втекти зі сцени. Тому поради у стилі “уявіть глядачів голими” не спрацюють. Немає відчутної різниці, на вас дивиться голий чи вдягнений хижак.
Варто пропрацювати такі моменти до їхнього можливого виникнення. І якщо вже страх з'явився, швидко застосувати психологічну техніку, швидко витіснити зневіру у собі і подумки підбадьорити себе. Будь-який неспокійний стан приводиться до норми банальним глибоким диханням, плюс — самозаспокоєнням: банально проговорити собі «Все буде добре. Спокійно. Зараз розрулимо». Працюйте з голосом, не давайте голосу зірватися. Тобто робіть все, щоби публіка не відчула вашого страху.
А потім швиденько шукайте спосіб відновити контакт з аудиторією і робіть все для того, щоб аудиторія забула про прикрий інцидент. Запалюйте на повну!
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
