Важлива і складна тема. Як сьогодні приймати рішення

23 серпня, 01:03
Світлана Ройз: «Уникання рішення — складніше і небезпечніше, ніж рішення прийняте» (Фото:AntonioGuillemF/Depositphotos)

Світлана Ройз: «Уникання рішення — складніше і небезпечніше, ніж рішення прийняте» (Фото:AntonioGuillemF/Depositphotos)

Зараз нам всім потрібна можливість спертися один на одного, а не витрачати сили на виправдовування та пояснення

Втома від навантажень чужими рішеннями та виборами. Це важлива і складна тема в розмовах цього часу.

У мене є близька знайома — коли нещодавно вона збиралась в ЗСУ, ми говорили про її рішення. Я її запитала: «Про що ти будеш більше шкодувати — про те, що не пішла, чи про те, що пішла, а діти залишилися з бабусею?».

Відео дня

Вона, дійсно, має спеціальність, що може бути корисною на фронті, сама виховує дітей. Вона точно може бути з дітьми в безпеці (а я ж завжди більше дитиноспрямована). Її відповідь (у мене є дозвіл розповідати): «Ти ж знаєш, для мене діти — мій Всесвіт. Я трималася всі ці місяці поруч із ними, знаєш де. Зараз я себе ловлю на тому, що звинувачую їх у тому, що я — наче не я. Я злюся на них. Бо я можу бути набагато кориснішою в іншому місці, поки вони в безпеці. І я хочу це зробити заради них. І я не хочу, щоб вони відчували, що заради них я зраджую себе. Може, це саме зараз моє покликання. Ти ж знаєш, що таке покликання».

Ми маємо бути обережними зі своїми реакціями на рішення інших

Ми з нею разом поревіли. Пригадували наші дитячі мрії. Зараз я час від часу розмовляю з її мамою та донечками. І вдивляюсь у позначку «онлайн». І коли відбій тривоги, всередині себе кажу: «Спасибі ЗСУ і моїй Танюші», — так ми з нею домовились.

Хто з нас може дозволити собі сказати «я точно знаю, як правильно»?

Хто може взяти відповідальність за долі інших?

Зараз нам всім потрібна підтримка, можливість спертися один на одного, а не витрачати сили на виправдовування та пояснення.

Ми маємо бути дуже обережними зі своїми реакціями на рішення інших.

Уникання рішення — складніше і небезпечніше, ніж рішення прийняте.

Знаєте, колись мій перший вчитель у психології просив не брати в роботу клієнтів у темі, яка для нас самих зараз гостра. Ми будемо за рахунок них чи отримувати підтримку своїх рішень, чи вести туди, куди самі не наважились.

Кожне наше рішення завжди має кілька сторін — десь ми втрачаємо, десь отримаємо, у кожного свій запас сил на адаптацію, у кожного є ліміт сил на відповідальність.

Багато хто з нас заражений провиною того, хто вижив — вона теж нас провокує сумніватись, виправдовуватись, звинувачувати.

У кожній родині є те, чого не знають ті, хто зверхньо оцінює вибір.

Ми не знаємо всіх історій і підґрунтя.

І я вже якось писала, як мені було соромно, коли я просила виїхати з небезпечного міста родину, забувши, що у їхньої дитини РАС. Адаптуватися до нового їй було б складніше, ніж жити в той час у тому місті.

Ті, хто виїхав за кордон, часто в діях інших шукають собі підтримки. Ті, хто залишився, можуть у рішеннях інших шукати опори своєму вибору. Але ми не знаємо, що краще для кожного з нас. Саме зараз немає універсальних рішень. Немає однозначно правильних. Відчуття безпеки та небезпеки суб'єктивне.

Я знаю тих, кого у відносно безпечних містах плавило. І знаю тих, хто в капець яких ситуаціях ставав силою для багатьох. А доля нас завжди знайде. І в будь-якому місті та місці ми залишаємось собою, бо себе в собі возимо.

А дітям буде безпечніше від нашого спокою і сили. І вони завжди ж вчаться, зараз — тому, як ми можемо впоратись і як зберігаємо в собі попри все людяність і життєвість. І вони не розуміють нашого «я заради тебе».

Коли я приймаю рішення, я уявляю перед собою кілька доріг (призначаю їм «вибір»), і йду кілька кроків по одній, потім, по другій, відчуваючи, що кожен крок — це місяць по часу. Відчуваю — мені стає легше, чи важче в тілі, коли проходжу цю дорогу.

Зараз нам складно приймати раціональне рішення, бо все, що ми знаємо про раціональне, не дуже передбачувано саме в цей час. Я — суб'єктивно — збираю всю можливу інформацію, аналізую і… довіряю тілу і відчуттям. А всім радникам кажу: «Спасибі». І подумки: «Ваші рішення вам залишаю».

За те, що зараз є можливість взагалі міркувати про це — спасибі ЗСУ і моїй Танюші.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X