Ознака зрілості. Як ви поводитеся, коли неправі?

10 серпня 2021, 22:23

За кожною помилкою є можливість переходу на інший рівень

Що ми робимо, коли неправі або коли нам говорять про те, що наша поведінка некоректна? Як ми визнаємо помилку, беремо відповідальність, перепрошуємо, виходимо із ситуації?

Відео дня

Люди помиляються. Це нормально. Від утоми, кількості завдань, випадково, від неуважності, недалекості, безвідповідальності, непрофесіоналізму, напруження й перфекціонізму, просто від незнання того, що важливо, і ще з величезної кількості причин. Іноді не така страшна й важлива сама помилка, як реакція на неї — внутрішня і зовнішня зараз говорю не про ті помилки, від яких залежать життя й безпека інших).

І мені здавалося, що ця тема для дорослих не є аж такою актуальною. За кожною помилкою є можливість переходу на інший рівень (професійний і стосунків) — якщо ми її бачимо, визнаємо саму помилку й почуття тих, хто від неї міг постраждати (навіть якщо нам здається, що це дрібниця, не варта нашої дорогоцінної уваги), якщо шукаємо шляхи виходу, компенсуємо збитки. Якщо за помилкою є стосунки, то важливо, як ми реагуємо не тільки на ситуацію, а й на тих, хто нам указав на помилку, важливо, що робимо з власними емоціями. І наша реакція залежить від нашого ресурсу, уміння витримувати напругу, здатності до емпатії, самооцінки, загальної зрілості. І від того, чи важлива нам людина.

Іноді щирого «пробач, я був не правий» буває достатньо

Суперечлива ситуація може надовго залишати відчуття відкритого гострого процесу або «закритися» і дати відчуття завершеності й задоволення. І зміцнити партнерство. Цього тижня в мене було чотири ситуації — дві пов’язані зі мною, при цьому помилки людей (не через злі наміри) були серйозними й мені неприємними, а дві не торкалися мене, за їхнім розвитком я спостерігала.

Наша можлива зовнішня реакція, коли нам говорять про те, що ми помиляємося:

1. Захиститися — виправдовуватися — нападати;

2. Ігнорувати;

3. Провалитись у почуття провини;

4. Вибачитися для проформи, щоб відстали;

5. Вибачитися, визнати помилку, пояснити ситуацію, компенсувати, запропонувати варіант, як можна виправити ситуацію.

Якщо людина важлива для нас, те, як ми виходимо із ситуації, може відкривати новий, більш глибокий рівень відносин.

В одному випадку я сказала про помилку. Людина відповів: «О! Як це неприємно, вибачте. Ми упустили. Просто зараз виправимо». І я вдячна цій людині і всім, хто був пов’язаний із виправленням. Я точно буду продовжувати партнерство з цими людьми, тому що до мене поставилися по-партнерськи.

У другому випадку я виконувала роботу в новій співпраці. На кожному з етапів людина, яка мене залучила до співпраці, не виконувала обіцяне я озвучувала, що це для мене неприйнятно в партнерстві, але мені важливо виконати мої зобов’язання), а на останньому етапі ненавмисно, але сильно підвела. Я написала, що розумію, що це не зумисне, але ситуація в підсумку дуже некоректна стосовно мене. Людина повідомлення прочитала. І так само, як і раніше, коли я говорила про неприйнятність такого ставлення, ніяк не відреагувала. Проігнорувала. І я розумію, що в цьому випадку стосунки зі мною, мої почуття, можливість виправлення ситуації, ну й партнерство не важливі.

У ситуації, за якою я спостерігала, людина стала жертвою ненавмисної помилки. Вона емоційно звинуватила того, кого вважала винним. Той почав виправдовуватися. І ситуація дуже загострилася. І залучила багатьох учасників. Якби друга людина просто сказала: «Слухай, так неприємно, що тобі довелося це випробувати. Я б узагалі вибухнула від злості. Я точно не можу відповідати за вчинок іншого, мене там не було, але якщо можу щось для тебе зробити — зроблю. І давай подумаємо, що робити, щоб такого більше взагалі не повторилося» — цей конфлікт перевів би відносини на інший рівень.

У четвертій ситуації той, кому сказали про помилку, вибачився, але зробив це так: «Ну нехай уже, пробач». І в людини, яка себе вважала жертвою, залишилося відчуття, що від неї намагаються відкараскатися. А той, хто зробив помилку, продовжував: «Ну я ж вибачився».

Такі «незакриті», нескомпенсовані ситуації створюють «воронку». Усе незавершене буде шукати виходу й компенсації, але вже непродуктивними способами. Причому в обох сторін конфлікту. Обидві сторони будуть відчувати себе жертвами. А будь-яке ігнорування й уникання в довгостроковій перспективі перетворюється на проблему, на «симптом».

Я синові й доньці розповідала про ці «кейси», і просила їх: «накосячили» — навмисне або випадково — будь ласка, визнай, вибачся або поясни, чому так учинив, або як ситуація виглядає з боку. Визнай, що людина може почуватися некомфортно. Запитай, як можеш виправити ситуацію або компенсувати збитки. Іноді щирого «пробач, я був не правий» буває достатньо. Якщо не винен — не приймай злість і звинувачення на свій рахунок, але підтримай, визнай почуття іншої людини й поясни, не виправдовуючись, що це не твоя відповідальність. Я думаю, що в усі часи стосунки — цінність. І дуже сподіваюся, що й наші діти, і ми будемо жити у світі, де люди важливі один одному та вміють брати відповідальність, дякувати і просити пробачення. Адже це не тільки ввічливість. Це зрілість.

Текст публікуємо з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X