Бігайте, але не надто швидко. Як фізична активність впливає на інтелект
Відповідь, як завжди, в мозку
Відповідь на питання, як пов’язана фізична активність з мисленням шукатимемо, як завжди, в мозку.
Давайте розпочнемо з початку — які інтелектуальні задачі ставила природа?
Історично більшість задач для мозку були пов’язані з рухом. Ми мали думати, коли тікали від хижаків, бігали в пошуках їжі, чи, чого гріха таїти — в пошуках партнера. Наше мислення було тісно пов’язане з рухом. Ділянки мозку, які відповідають за контроль — куди бігти, і пам’ять — запам’ятати, де їжа, де ховатись від звіра, де знайшли партнера — знаходяться близько одна до одної.
Отже якість нашого життя багато в чому визначає наша здатність запам’ятовувати — речі, місця, події, людей, інформацію, небезпечний досвід і той, що привів до винагороди. За довготривалу пам’ять — що робили минулого літа і коли були підлітками, — і декларативну пам’ять (факти) — скільки в світі океанів, хто написав «Реве та стогне Дніпр широкий», — відповідає гіпокамп.
Якщо гіпокамп вирізати, людина буде повністю позбавлена можливості формувати будь-які довготривалі спогади.
Отже, відповідальний в мозку за пам’ять — гіпокамп. І можна би було на цьому зупинитись в пошуках рішень, як покращити роботу гіпокампу, якби подружжя Мей-Брітт Мозер і Едвард Мозер, а також Джон О’Кіф не виявили дещо ще.
Основоположником досліджень про додаткові частини мозку, які визначають якість пам’яті, став Джон О’Кіф, який в 1971 році виявив особливий тип нервових клітин — «нейрони місця» в області гіпокампу. В дослідженнях із щурами виявили, що ті чи інші клітини гіпокампу активувались в залежності від місця в кімнаті, де знаходилося тварина. О’Кіф прийшов до висновку, що ці клітини («нейрони місця») формують для щурів карту місцевості.
Через три десятиліття, в 2005 році нейрофізіологи Мей-Брітт і Едвард Мозер відкрили ще один компонент мозкової системи позиціонування — так звані grid-нейрони («координатні нейрони», «нейрони координатної сітки»), розташовані в енторінальній корі поруч з гіпокампом.
На відміну від «нейронів місця», ці клітини мають множинні області збудження, які розбивають навколишнє середовище на гексагональну структуру (шестикутна решітка). У сукупності grid-нейрони формують систему координат, яка дозволяє точно орієнтуватися в просторі.
Нобелівську премію в 2014 році розділили всі троє. Вона була присуджена за відкриття механізмів того, як мозок вміє орієнтуватися в просторі.
Робота вчених дала відповіді на запитання: «Як ми розуміємо, де ми знаходимося?», «Як ми знаходимо шлях від одного місця до іншого?» і «Як ми запам’ятовуємо інформацію, щоб негайно знайти той же самий шлях, якщо ми опиняємося в тому ж місці знову?».
Ми тепер знаємо, що і гіпокамп, і «координатні нейрони», і «нейрони місця» грають визначальну роль для нашої пам’яті, а пам’ять, в свою чергу, робить нас нами.
І знову повернемось до еволюції і нагадаємо, що частина наших інтелектуальних здібностей, пов’язаних із пам’яттю, розвивались в першу чергу для того, щоб запам’ятовувати місця, будувати в голові карту місцевості, щоб згодом на основі карти думати, куди бігти за їжею, партнером, або ж навпаки, куди тікати від хижака.
І фізичну активність, і інтелект можна легко поміряти, а значить — легко вивчити, а значить — визначити кореляцію, взаємний вплив одного на інше.
Результатом сотень експериментів стали абсолютно зрозумілі (на перший погляд) висновки: той, хто більше фізично активний — показує кращі інтелектуальні результати.
Виходить, що чим сильніше і швидше рухатись, тим крутіших інтелектуальних здібностей можна досягнути? Так, але ні.
Розберемося з тим, що відбувається всередині.
Активне фізичне навантаження дійсно впливає на інтелект — на довгострокову пам’ять, робочу пам’ять, будь-яку іншу інтелектуальну діяльність. З цією метою гарних інтелектуальних результатів можна досягнути навіть разовим тренуванням.
Година занять на велотренажері підвищує, наприклад, кількість правильних відповідей по тесту Струпа, під час якого вам пропонують слова — назви кольорів, написані іншим кольором, а ви маєте називати не слово, а колір.
Так от, експеримент із годинним тренуванням доводить, що на покращення довготривалої пам’яті одногодинне заняття не впливає.
В іншому експерименті досліджували групу із 1 221 727 шведських призовників. Вони крутили педалі велотренажеру з постійним збільшенням сили опору. Учасників поділили на 9 груп і подивились на результати фізичних тестів і тестів на IQ. Виявилось, що чим вищим був показник фізичної витривалості, тим вищими були результати тестів на інтелект (логічний, вербальний, просторовий, зоровий, технічний).
Зв’язок кардіовитривалості й інтелекту чіткий — чим краще розвинута серцево-судинна система, тим кращі результати тесту на інтелект.
Як це працює?
Найочевидніша відповідь — приплив крові. Коли рухаємось, м’язам потрібно більше енергії, більше кисню, більше глюкози, і організм еволюційно налаштований у відповідь збільшувати частоту серцевих скорочень і глибину дихання. Кровопостачання відбувається не тільки до м’язів, а і до мозку.
І тут варто сказати про золоту середину — приплив крові під час вправ збільшується, а от під час сильних навантажень знову зменшується.
Чим сильніше навантаження, тим більше крові потрапляє в сонну артерію, яка є постачальником крові в мозок. Проте як вона це робить? Сонна артерія має розгалуження, де внутрішня частинка іде прямо до мозку, а зовнішня постачає не сам мозок, а всю решту частину голови — шкіру, череп, язик.
І якщо спостерігати окремо за внутрішньою сонною артерію, то поки навантаження підвищується до 40% — 60% максимального для конкретної людини споживання кисню, то у внутрішню артерію потрапляє більше крові, мозок отримує більше кисню. Але як тільки ми збільшуємо навантаження до 80% від максимального для нас споживання кисню, виявляється, що в загальну сонну артерію так само іде більше крові, а от від розгалуження далі у внутрішню артерію потрапляє менше. Тобто вона майже вся спрямовується у зовнішню.
Такий процес розподілу вкрай важливий для нас. Коли ми працюємо на межі максимальної потужності найбільшим завданням організму стає не перенагріти мозок. М’язи виділяють тепло, і кров нагрівається сама по собі, а якщо її температура підніметься до 45 градусів, це погано впливатиме на стан всіх інших клітин. Тому головна задача організму — тепловідведення — відвести від мозку тепло, щоб він не перегрівався.
Підсумуємо: наука стверджує, що в спортзалі не варто «вмирати» від навантажень. Спорт насправді сильно підвищує кровопостачання в мозок у довготривалій перспективі — ми тренуємо серце, воно переганяє більше крові, крові легше потрапляти в мозок. Проте, коли ви працюєте в спортивному залі на максимумі, головним завданням стає тепловідведення, і з цією метою організм відводить кров від мозку. Як результат, мозок працює гірше.
Замість висновків:
1. Ми — це те, що ми думаємо і пам’ятаємо про себе. Є фізична активність — є хороша пам’ять і ясне мислення.
2. Раз на тиждень спортзал не допоможе покращити інтелектуальні здібності, але це точно краще, ніж нічого.
3. Чим системнішим буде спорт в житті, тим кращими будуть інтелектуальні здібності, від яких залежить якість життя — і професійного, і особистого.
4. Як і в будь-якій іншій історії, все добре, що має міру. Що занадто, те нездорово. Навіть якщо це спорт.
5. Любити себе — це не про те, що варто приймати все як є, переконуючи себе в тому, що ти і так ок. Любити себе — це про чесну оцінку того, що і для чого варто змінювати в собі, і через дисципліну, крок за кроком, рухатись до свого власного ідеалу.
Текст публікується з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
