Конкуренція страждань. Як українцям продовжувати триматися разом

7 листопада 2022, 23:50
Олександра Шиманова: «Де б ми не перебували і які б рішення не ухвалювали, ми належимо одній батьківщині» (Фото:photolikein/Depositphotos)

Олександра Шиманова: «Де б ми не перебували і які б рішення не ухвалювали, ми належимо одній батьківщині» (Фото:photolikein/Depositphotos)

Навіть якщо вам здається, що з іншого боку кордону — інше життя, порівнювати не можна

З початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України близько 6 млн українців перетнули кордон, і близько 8 млн вимушено перемістилися в межах країни. Здебільшого до категорій переміщених осіб належать жінки й діти. Саме про тих, хто залишив свій будинок, а також про тих, хто залишився, ітиметься нижче. Про різні реальності, у яких опинилися люди, — в іншій країні та в межах України. Про диференціацію, що відбулася, і про виникнення часом на цьому ґрунті нерозуміння й розколу.

Відео дня

Майже третина населення України зірвалася з насиджених місць. Люди відмовилися від звичних побутових умов, розірвали контакти з родиною та друзями та поїхали у невідомість. Хтось у більшу — незнайома країна, культура, мова, правила. Хтось у меншу — інше місто, де можуть бути родичі чи знайомі. Але й ті, й інші зіткнулися з викликами та проблемами, які не зовсім зрозумілі тим, хто не пережив такого досвіду. Що їх ріднить? Що роз'єднує? І як нам продовжувати триматися разом?

Перше, що стосується всіх: війна пройшлася життям кожного. Не важливо, як далеко і наскільки завчасно хтось зміг виїхати. Або як довго і як важко переживав усе, залишаючись у країні. На цьому ґрунті часто виникає якийсь конфлікт — конкуренція страждань. Хто страждав більше і кому зараз гірше. Але страждання не можна міряти, такої шкали немає. Так чи інакше, постраждали всі.

Війна пройшлася життям кожного

Вимірювання ступеня страждання та порівняння веде до ще більшого дроблення та роз'єднання. І це характеризує травму. Якщо говорити про окрему людину, то коли трапляється травма, відбувається розщеплення психіки. Непереносний досвід провокує забути, відсунути, відмовитися від тих частин свого «Я», що були порушені та пошкоджені. «Я» розколюється, людина стає нецілісною. І якщо розглядати населення країни як щось єдине з психологічного погляду, то через травму під назвою «війна» відбувається відщеплення, відколювання частин.

Процес терапії полягає в тому, щоб ці частини знову зібрати воєдино. Як із фізичною травмою — коли тіло пошкоджене, його зшивають, так і з психічною — треба зібрати себе. Так само і з людьми, соціумом, населенням: розкол — це ознака травми, але її можна усунути, знайшовши точки дотику.

Ті, хто пережив схожий досвід (разом були в окупації, готували їжу на багатті і ховалися в підвалах, разом бігли від війни, разом жили в тісноті і шукали варіанти «що далі?») стають «своїми». А ті, хто не пережив і не знає, «як це», стають умовно «іншими». Різний досвід і різні переживання формують різні картини світу. Так виникає якась «чужість» між людьми, нерозуміння реальності іншого.

Що може сприяти взаєморозумінню й об'єднанню?

Пам’ятаємо, що люди продовжують жити у різних реальностях, вирішують різні проблеми, у них формуються різні картини світу. І чим далі, тим більше вони відрізнятимуться. Ті, хто виїхав, стурбовані пошуком житла, вивченням мови, можливістю заробітку, адаптацією. А ті, хто залишився, — борються з вимкненнями світла й інтернету, готуються до холодної зими та намагаються убезпечити себе. І прірва між першими та другими зростатиме.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Вихід — визнати, що ця прірва існує. Але чим більше ми знатимемо, що відбувається «з іншого боку», тим більше з'єднуватимемося. Саме знати — не висловлювати своє ставлення, не співчувати, не повчати, не радити і не намагатися допомогти. Підтримувати контакт, розпитувати, що і як, які складнощі та проблеми — тобто вивчати цю іншу реальність. І розповідати про себе. Виговорюватися, без зайвих емоцій.

Почуття зараз можуть бути змішані та приховані з обох боків. А уява здатна малювати нереальні картини. Тому дуже важливо дізнаватися саме про практичні дрібниці — побут, повсякденність, плани; про те, про що не пишуть у новинах. Саме таке умовне «зшивання» допомагатиме зберігати нашу спільність. Це також одна з технік роботи з травмою — титрування, перехід з одного боку на інший. Стібок за стібком. Саме такий підхід, обмін інформацією, буде корисним та адекватним ситуації.

Потрібно пам’ятати кілька важливих речей:

1. Проблеми є в усіх. Навіть якщо вам здається, що по той бік кордону — інше життя і доки ви ховаєтеся у підвалі, там люди відпочивають на морі, порівнювати не можна. Усюди є проблеми. Вони різні. І тому неможливо порівнювати та співставляти.

2. Війна не закінчилася. Травма триває. Тому говорити про зцілення почуттів зараз дуже рано. Весь аналіз і пропрацювання відбуватиметься лише після закінчення війни. А поки кожен перебуває в якомусь утримувальному панцирі — тримаємося, справляємося як можемо. Психіка має зберегтися лише на рівні дій та чіткого мислення.

3. Усіми нами 24 лютого керувала найдавніша ділянка мозку, яка відповідає за виживання. Виїхати або залишитися — вибір був зроблений не з безлічі варіантів, як краще або як гірше, і не з доброї волі. Це було вимушено. Часто не було часу та сил навіть на усвідомлення того, що відбувається, — інстинкт виживання штовхав на прийняття рішень.

Тому, хоч би по який бік кордону ви перебували, не малюйте в уяві нереальних картин — величезного жаху від бомбардувань чи райського життя в ситій Європі. Краще подзвоніть і дізнайтеся, як справи насправді.

Адже де б ми не перебували і які б рішення не ухвалювали, ми належимо одній землі, одній батьківщині, говоримо однією мовою, і нам під силу не збільшувати цей вимушений внутрішній розкол, поділяючи співвітчизників на «своїх» і «чужих».

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо NV
X