Вороги і минуле. Що представив знаменитий художник Микита Кадан у Відні
Проект руїн ставить під сумнів правомірність претензій Росії на статус єдиної законної претендентки на радянську культурну спадщину
Будь-яка війна не обмежується подіями на фронті. Крім процесу оскарження статусу тих чи інших територій, за який комусь неминуче доводиться платити власним життям, війна також має рівень символічний. Саме результати боротьби на цьому рівні визначатимуть «хто правий з них, хто винен», і, власне, хто є хто.
До початку жовтня у віденському музеї сучасного мистецтва MUMOK триватиме персональна виставка Микити Кадана Проект руїн — покликана змусити прозвучати тему війни Росії проти України як тему складну, що не зводиться до набору розхожих кліше про те, ким же є «ворог», і про власне історичне минуле.
Зокрема, Проект руїн дозволяє подивитися на «радянську спадщину» (в першу чергу, культурну) як на спадщину вкрай неоднорідну, а також задатися питанням про правомірність претензій Росії на статус єдиної законної претендентки на цю спадщину.
За словами самого автора: «Проект руїн — це виставка, яка об'єднує три теми: українського авангарду, війни і „політики декомунізації“. Це виставка про політичний вимір історії мистецтва. Про те, як комуністичний сенс авангарду 1920-х вступає в протиріччя з оптикою „декомунізації“, а війна на сході країни змушує по-новому поглянути на його, авангарду, національний вимір. У цьому контексті будь-який реконструйований історичний об'єкт (а виставка складається здебільшого з реконструкцій) радикально змінює своє значення. Художня форма живе відносинами з історією, а естетичне змушене давати відповіді на нові і нові виклики політичного».
Важливо також відзначити, що ця виставка є продовженням цілого циклу робіт і експозицій Кадана, присвячених українському авангарду. Передували Проекту руїн виставки Відкладене майбутнє в галереї GRAD у Лондоні і Видовище неорганізованих мас у Будинку мистецтв в Устя-над-Лабем в Чехії.
У Проекті руїн Кадан звертається до двох історичних постатей українського авангарду: Івана Кавалерідзе та Василя Єрмілова. Центральні скульптурні роботи експозиції — часткові/реконтекстуалізовані цитати робіт двох художників радянського періоду.
У роботі під назвою Червоні гори Кадан відтворює постаменти пам’ятників Артему в Бахмуті та Святогорську, а також пам’ятника Тарасу Шевченку в Полтаві, створених у 1920-і роки Кавалерідзе. Кубо-футуристичні постаменти, що були позбавлені своєї ролі п'єдесталу для героя і знайшли свій притулок у просторі музею, прочитуються тут як абстрактні скульптури, як пам’ятник безпосередньо історичного авангарду. У той же час, озброєний коментарем глядач, обізнаний про початкові функції цих абстрактних форм, може прочитувати їх як монументи руйнування як такого. З руйнуванням пам’ятки авторства Кавалерідзе знайомі не з чуток: свого часу вони стали жертвами нацистів і сталіністів, зараз над тими роботами Кавалерідзе, яким пощастило дожити до наших днів, нависла нова загроза під гаслами курсу на декомунізацію.
Робота Перемога (Біла полка) є реконструкцією скульптурної композиції Василя Єрмілова Три російські революції: 1825 1905 і 1917. Втім, слово «реконструкція» тут можна було б замінити, хоч і з застереженнями, на «реалізацію», адже робота Три російські революції так ніколи і не переросла у щось більше, ніж кілька ескізів і макетів Єрмілова.
За задумом Єрмілова, всі елементи скульптури мали бути пофарбовані в різні кольори і прочитуватися як символи різних революцій (наприклад, серп і молот для революції 1917). Кадан відтворює композицію в білому кольорі і дає їй назву Перемога, тим самим перетворюючи її на моноліт і на візуальному, і на символічному рівні.
Але це не єдине перетворення, якого зазнають Три російські революції в інтерпретації Кадана. Так вся конструкція перетворюється на щось на кшталт підставки для дивного за формою об'єкта, що контрастує з правильністю обрисів скульптурної композиції. Об'єкт цей — знайдений у постраждалому від обстрілів будинку в Лисичанську фрагмент сплавленої кераміки. Цей жест міг би послужити приводом для розлогого міркування про те, чим є перемога і яку плату вона передбачає. Але, як на мене, що дійсно є важливим в такому художньому жесті — це «організація зустрічі» двох часів: часу історичного авангарду і сучасної української реальності воєнного конфлікту. Часів, які лише на перший погляд не мають причин бути зіставленими.
Проект руїн — це хороший приклад того, що мистецтво може виконувати цілком реальну роботу і міняти сучасну нам реальність. Робота ця полягає у створенні ситуації, за якої для українців стала б можлива боротьба за власну історію і осмислення того стану речей, з яким ми, так чи інакше, вже зіткнулися. Проект руїн є проектом близьким до утопічного, адже починається він не з нуля, а розбору стереотипів, забобонів і подолання інертності — справи по суті своїй невдячної, але, хочеться вірити, що того вартої.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
