Особливий час. Як говорити з дітьми на складні теми

4 березня 2021, 00:40

Потрібно враховувати, що може викликати гостру реакцію у кожної конкретної дитини

Знаєте, вирішила я написати про це, тому що майже щодня в останні тижні ця тема виникає: що робити, якщо дитина почула, побачила або прочитала складну для неї інформацію, яка викликала гостру реакцію. Зараз особливий час — ми ослаблені. «Складні теми» — смерть, хвороби, секс — і так не дуже опановані, а сьогодні для того, щоб їх досліджувати — гармонійно входити в них і безпечно з них виходити, — у дорослих поряд з дітьми часто не вистачає ані сил, ані знань. Я вдячна вчителям, які мені стали писати питання про це. Небезпечно, коли їм байдуже. І мені завжди так важко чути, як випадково провокується те, з чим потім доводиться серйозно розбиратися.

Відео дня

Ситуації, про які були запити (п'ять за останні тижні) — дитина прочитала текст у книзі (за шкільною програмою, вдома, в книгах домашньої бібліотеки) і текст у неї спровокував сильну реакцію. Батьки пред’являють претензії вчителям і директорам шкіл, ті часто перекладають відповідальність на авторів книг.

Ми не знаємо, що для кожної конкретної дитини (або дорослого) може стати тригером для його гострої реакції — під час читання в класі або вдома тексту зі шкільної або позашкільної програми (саму програму я не обговорюватиму), під час перегляду мультфільму, фільму, під час гри.

Тексти зі шкільної програми часто пропонуються без осмислення

З огляду на поточну ситуацію, в якій ми опинилися, нам дійсно важливо враховувати нові ввідні. У багатьох сім'ях діти зіткнулися зі смертю близьких від COVID-19, загибеллю батьків у АТО. Є віковий страх смерті — близько 7 (10) років. І тема смерті дійсно звучить гостріше саме в цей наш з вами тривожний час.

Тексти, які є в шкільній програмі, часто пропонуються вчителями без осмислення. Ми — батьки — пропонуємо дітям книги, які самі не переглянули або орієнтуємося на свій власний досвід.

Я дуже хочу, щоб ми навчилися говорити з дітьми на всі теми, не ховаючись, прямо називаючи те, що відбувається. Але нам важливо вибирати ступінь впливу, щоб він не перевищив можливості витримування дитини, і важливо вибирати форму подачі.

Коли ми готуємо мультфільми власного виробництва консультант дитячого телеканалу), ми орієнтуємося за ступенем впливу на найвразливішу дитину, щоб інформація в мультфільмі була максимально нетравматично та коректно подана. Книги ж пишуться без урахування «індивідуальної переносимості» дітей. І часто включаються в хрестоматії без інструкції для вчителів щодо їх супроводу.

1. Якщо вчитель знає, що в класі є дитина, що нещодавно (до трьох років) пережила горе — текст може стати ретравматизацією. Його важливо читати тільки разом з дорослим. Важливо спостерігати за реакцією дитини. А іноді можна текст і замінити. Коли вчитель сам готує урок (або батьки дивляться, що задають для домашнього читання) — орієнтуйтеся на свій стан після читання тексту. Я ставила вчительці питання — як вам самій здається, цей текст про смерть в хрестоматії для дітей — дає полегшення після прочитання або залишається питанням і відкритою темою всередині? Якщо він залишає «відкритий процес», ми не можемо передбачити, до чого цей процес приведе дитину.

2. У введенні будь-якої складної теми — три частини: стабілізація, конфронтація, інтеграція. Стабілізація — до самого читання, занурення в тему: акцент на тому, що ми всі разом, у класі, що ми — є одне в одного, що ми банда. Ми вкорінені в життя. Ми в безпеці. Конфронтація — безпосередньо занурення в складну тему. Інтеграція — вихід з теми, акцент на тому, що ми в безпеці, що наша пам’ять, любов — це величезна сила. Що в пам’ять про тих, кого ми втратили, ми будемо жити. І зробимо щось важливе. Сильне.

3. Якщо під час читання (перегляду) дитина змінює позу, стискається, з’являється тремтіння — ми зупиняємо читання. Або підходимо, обіймаємо (якщо це можливо) дитину, називаємо її почуття ( «Те, що тут написано, так сумно, це страшно, мені самій так складно це чути… ти згадав про щось з твого життя? Хочеш, я з тобою вийду з класу? Хочеш, щоб ми зупинилися, або можемо читати далі?»)

4. Коли ми закриємо книгу, все, що зараз було в оповіданні — закриємо разом з нею. Книгу закриваємо — у своє реальне життя повертаємося.

Я допускаю, що це не входить в обов’язки вчителів. Але я абсолютно впевнена, що ми поруч з дітьми не лише для передачі академічних знань. І мені так би хотілося, щоб ця інформація не ставала у пригоді ані вчителям, ані батькам. Всього доброго й мудрого.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X