Дорослі, увімкніть мозок. Як говорити з дітьми на складні теми

1 грудня 2020, 08:46

Важливо, щоб досвід, з яким зіткнулася дитина, не перевищував її можливості цей досвід переварити

Дітям про Голодомор. Алгоритм розмови на різні складні й трагічні теми.

Минулої суботи мій ранок почався з декількох повідомлень про те, що учням молодших класів вчора розповідали про Голодомор. Показували мультфільм з YouTube, матеріали з інтерв'ю очевидців, при цьому вчителька поспішала, щоб діти встигли намалювати малюнки «На тему». Діти були дуже налякані, їх трясло (травмотерапевти можуть розповісти, коли буває така реакція). В одному з класів вчителька відреагувала на стан учнів так: «Чого це вас трусить, можна подумати». Вночі у одного з хлопчиків почався напад паніки, наступного ранку одна з дівчаток почала скаржитися на біль у животі, просити теплої води і питати, чи вистачить у родині їжі.

Відео дня

Я попросила дати мені посилання на мультфільм, який показували дітям. Він називається Голодний дух. Дуже сильний. І зовсім не для дітей 7−8 років. Кожна сцена цього мультфільму не для дітей.

У мене багато питань до дорослих, які проводять такі «уроки». Про те, консультуються вони зі шкільними психологами або раптом самі вирішують використовувати матеріали, що розраховані на дорослих, з дітьми молодшої школи.

Важливо говорити з дитиною на всі теми. Тема Голодомору — одна з трагічних сторінок нашої історії, про яку дітям, звичайно, важливо знати. Питання в тому як говорити з дітьми різного віку на цю та інші важливі й складні теми, з огляду на особливості сприйняття, можливості «витримування», поточний контекст, пов’язаний з карантином, і сімейні історії учнів.

Що важливо враховувати:

Коли ми говоримо на будь-яку складну тему, важливо спостерігати за станом дітей


1. Нам часто здається, що коли проект анімаційний, він годиться для дітей будь-якого віку. Мультфільм сприймається більш емоційно і менш критично. Але у мультфільмів є вікове маркування, і ті, що використовуються з дітьми молодшого віку, мають ретельно вивірятися. Конкретний мультфільм — дуже хороший, але для дітей 7−9 років він травматичний. І тому що героїня мультфільму — їхнього віку, і вони відразу ідентифікуються з нею, і тому що колірна гама, спосіб зображення, аудіосупровід підібрані так, щоб посилити відчуття. Образи дуже сильні і для дитини саме цього віку — дуже страшні, а через динаміку монтажу всі ці образи спрямовані на глядача.

У мультфільмі на складну тему для дитини важливий екологічний «вихід з теми» — у відчуття стабільності та надії.

2. Коли ми говоримо на будь-яку складну тему, важливо спостерігати за станом дітей, за тим, наскільки вони витримують напругу. Правильним було б зупинити мультфільм, сказати дітям: «Я бачу, що вам страшно. Те, про що ми говоримо, було в минулому, воно торкнулося дуже і дуже багатьох сімей, але зараз ви в сьогоденні, в класі, в безпеці. Ми сильні. І нам важливо про це пам’ятати, щоб такі ситуації не повторювалися».

3. Будь-яка складна розмова, що може викликати ретравматизацію (ми ж знаємо про травми поколінь), має будуватися за таким сценарієм (це використовується в травмотерапії, як етапи роботи з травмою):

Стабілізація — акцент на поточному моменті, на ресурсах, на тому, що ми зараз всі разом і в безпеці. На тому, що ми з точки нашого сьогодення маємо сили дивитися на минуле.

Конфронтація (з темою) — інформація, логічна, яку ми подаємо, спостерігаючи за переносимістю. Причому ідеально, якщо дитина з нами в діалозі — діалог допомагає залишитися в сьогоденні, не пірнути повністю в переживання.

Інтеграція — наші внутрішні висновки. Сила, яку ми виносимо з теми. Ми цінуємо життя. Ми говоримо правду, ми дбайливі один до одного і до ресурсів. Ми пам’ятаємо. І в пам’ять про трагедію ми обираємо життя більш усвідомлене та чесне.

Після страшного для дітей мультфільму малюнок на цю тему тільки підсилює реакцію. І малюнки в цьому разі мають бути про стабілізацію, про життя, про ресурс, про те, що у нас є зараз, а не про трагедію.

Якщо дитина прийшла зі школи і почала ставити запитання — це добре. Вдома в діалозі ми можемо зняти напругу — своїм спокоєм, дотиками, своєю підтримкою.

Я мрію про час, коли дорослі поруч з дітьми будуть вмикати мозок і орієнтуватися на дітей, а не на звіти. Пріоритет — завжди дитина.

Якщо дитину щось налякало під час перегляду мультфільму/фільму

Нам складно припустити, який досвід може стати для кожної конкретної дитини травматичним — це залежить від багатьох факторів. Від базового відчуття безпеки, довіри дорослим, місця, де дитина дивиться мультфільм, типу нервової системи, загальної ресурсності в той момент часу, особистої історії — раннього досвіду травматизації, способу обробки та сприйняття інформації, і багато чого іншого. Ми ніколи не зможемо передбачити всього. Та й не можна захищати дитину від усіх складнощів. Але важливо, щоб досвід, з яким зіткнулася дитина, не перевищував можливості його перетравити.

Базові правила:

1. Інформація дається за віком дитини (мультфільми мають маркування). Найчастіше діти семи років ще сприймають інформацію асоційовано — вони можуть сприймати себе зануреним в реальність мультфільму. Можуть не відчувати кордонів екранного та реального світу. При цьому те, що травматично у 8 років, у 10 вже може бути опановано.

2. Досвід буде засвоєний разом з усіма корисними речами, уроками, висновками, тільки якщо він «переносимий». Інакше раціонального осмислення не буде. А дорослий, який був поруч, і місце, в якому проходив перегляд, може асоціюватися з небезпекою.

3. Травматичним стає досвід, в якому герой віку дитини зустрічається віч-на-віч з руйнівною силою, набагато більшою за нього (смертю, досвідом порушення цілісності тіла, стихійним лихом, образами смерті — 7 років — це вік страху смерті) без можливості адекватно відреагувати, без чарівних сил, інструментів, помічників. І в результаті не знаходить виходу із ситуації.

4. Ми заздалегідь самі знайомимося, як мінімум, з синопсисом. Є різниця — дитина сама вибирає мультфільм чи ми їй пропонуємо (часто діти вибирають дивний для нас контент, як захисну реакцію і спосіб впоратися зі страхом, дати місце агресії та напрузі).

5. Намагаємося, щоб новий мультфільм, особливо на складну тему, дитина не дивилася на самоті.

6. Якщо тема складна — важливо спочатку дати про неї раціональну інформацію.

7. Ми спостерігаємо за реакцією дитини. Якщо бачимо, що вона закриває вушка, стискається, притискається до нас, каже, що їй страшно — робимо звук тихіше, можливо, зупиняємо мультфільм, якщо можливо, торкаємося дитини. Навіть якщо нам здається, що боятися нічого, підтримуємо дитину в її почуттях. Якщо в її суб'єктивній реальності їй страшно, значить, нам важливо в будь-якому разі бути поруч з дитиною в її суб'єктивній реальності. Замість слів «тут нічого боятися, це ж просто мультфільм» ми говоримо: «Слухай, воно виглядає дійсно страшно. Тебе налякав звук, колір, герой, те, що відбувалося? А як ми могли б захиститися від нього? Якби ми були супергероями, що б ми робили?»

8. Нам важливо запропонувати дитині дію — наприклад «постав перед собою руки, як захисний екран, і з гучним звуком (фух!) і рухом долоньками відштовхни те, що зараз лякає, назад в екран».

9. Пропонуємо обійняти дитину і запитуємо, чи будемо дивитися мультфільм далі.

10. Пропонуємо: «Хочеш, сховаємося пледом, зробимо захисне коло рушника або ниток, що розділяє екран і нас)?»

11. Запитуємо: «Хочеш озброїтися чимось, щоб було легше дивитися (водяним пістолетом, іграшкою, будь-яким символом сили)?» Бачите, ми не закриваємо дитину від досвіду, ми її зміцнюємо в тому, щоб з ним зустрітися.

12. Те, що було страшно, можна намалювати і засунути в «сейф».

13. Можна намалювати в колі — наче «замкнувши» його.

14. Уявити, що направляємо на нього зменшувач.

15. Плескаємо в долоньки, «закриваючи» світ мультфільму. Як вікно в комп’ютері.

16. Граємо в режисерів і переробляємо сценарій.

17. Якщо дитина скаржиться на те, що в конкретному місці в тілі стало боляче, важко, «тремтить» — торкаємося цього місця, уявляємо, що сонячне світло розслабляє і промиває його. Запитуємо, що там зараз «застрягло» — і, можливо, «витрушуємо» або «розчиняємо» це. Замість напруги важливо «помістити» в це місце образ сили, любові.

18. Говоримо про те, що зараз ми в безпеці. Про те, що ми захистимо дитину і у нас є сили з цим впоратися.

19. Якщо сюжет про реальні події — говоримо про те, що це справді страшно. І це частина історії. І нам важливо зробити все, щоб це не повторилося. Але у героя мультфільму своя доля, а у дитини — своя. Вони різні. І ми віримо в щасливу долю дитини. Поважаючи те, що сталося з героєм.

20. Обіймаємо дитину, примовляючи, що ми віримо в її силу і що з нею завжди сила нашої любові.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X