Це важко. Як допомогти дитині пережити розлуку з одним із батьків

25 червня, 02:50
Олександра Шиманова: «Навіть одна-дві хвилини розмови здатні забарвити собою весь день» (Фото:Goodluz/Depositphotos)

Олександра Шиманова: «Навіть одна-дві хвилини розмови здатні забарвити собою весь день» (Фото:Goodluz/Depositphotos)

Діти дуже травмовані, і їхні реакції можуть бути непередбачуваними

Евакуація сама собою — це те, до чого не можна було бути готовими. Це несподівано, різко і тому болісно. Те, що відбувалося між вимушеними розлучитися рідними людьми, а особливо між дітьми та одним із батьків, не можна назвати досить нейтральним словом «евакуація». Це був вимушений розрив зв’язку, болісний і травматичний. Який супроводжувався безліччю негативних емоцій, і на це варто звернути найпильнішу увагу.

Відео дня

Як допомогти дитині пережити розлуку з одним із батьків?

1. Визнайте усі емоції, які переживає дитина. З дітьми від 3−4 років можна проговорити їх вголос. Не намагайтеся грати в гру що «все гаразд», «ми їдемо в подорож» і «попереду на нас чекають пригоди». По-перше, діти вам не повірять, вони дуже відчувають внутрішній настрій мами, по-друге, це все одно, що на рану, що кровоточить, одягнути гарну сукню, щоб її не було видно, і ходити, стікаючи кров’ю — дуже скоро все стане помітно і біль вийде назовні. Так і з емоціями діти дуже травмовані, і їхні реакції можуть бути непередбачуваними. Будьте уважні до них. Пам’ятайте, що стався болісний розрив і потрібно впоратися з цим.

Чим старша дитина, тим більше інформації можна озвучувати

2. Говоріть дитині правду. Діти 2−5 років сприймають реальність через батьків, всі події вони дивляться очима близького дорослого. І якщо дитина бачить перелякану маму, то сама починає панікувати, якщо бачить, що мама зібрана та зосереджена — теж заспокоюється. Дітям віком від 6 років вже можна розповідати, що відбувається. Що старша дитина, то більше ми можемо пояснювати, опускаючи зайві деталі. Справді складно, справді боляче і неприємно, але мама впорається. Використовуйте правду як ліки, які дітям молодшим дають по одній ложці, а тим, хто доросліший, можна вже й п’ять-шість. Чим старша дитина, тим більше інформації можна озвучувати, але все одно треба стежити за дозами.

3. Довіряйте собі. Фахівець може вас направити, підказати інструмент, але ніхто, крім вас, не знає вашу дитину та всі ваші обставини. Навіть коли ви почуваєтеся розгубленими, слабкими чи не в ресурсі, ваші очі бачать і знають краще, ніж усі порадники. У вас є свій негласний батьківський авторитет. Довіряйте своїм відчуттям, добрим і поганим — не драматизуйте (все пропало, всі померли, все зруйновано), але й не заспокоюйте се гаразд, це за кілька днів закінчиться і все стане як раніше). Важливо зберігати баланс, тримати градус правди і кріпитися: так, зараз важко, але ми впораємося, це все тимчасово і так буде не завжди.

4. Побудуйте комунікацію та структуру. Дуже важливо збудувати комунікацію з відсутнім близьким чоловіком (найчастіше це батько). У цьому питанні також важливо відштовхуватися від віку дитини — що молодша дитина, то більше залежить від мами. Тобто до 3−5 років дитина з татом зв’язок підтримує через маму, тому пропонуйте: «Давай щось зробимо для тата, подзвонимо татові та розповімо де ми сьогодні були» і таке інше. Пам’ятаємо, що зв’язок був порушений і через онлайн «з'їдається» 70% того спілкування, що наповнює життя дитини. 30%, що залишилися, можна використовувати на повну звінки, відеозв'язок), але все одно їх буде недостатньо. Щоб посилити цю кількість спілкування, необхідно запровадити структуру та порядок. Якщо ви введете за правило, що перед сном ми пишемо повідомлення бабусям, дідусям, татові чи комусь ще, дитина знатиме, що ввечері близька людина вийде на зв’язок. І навіть якщо це будуть одна-дві хвилини розмови, вони можуть розфарбувати собою весь цей день і зберегти близькість. Підтримує навіть не сама розмова, а ця регулярність і правило.

Старшим дітям (від 6 років і до підліткового віку) важливо передавати цей порядок у їхнє власне розпорядження, пояснюючи важливість такої ритуальності. Дзвінки потрібно довіряти дитині, щоб не мама була фасилітатором процесу, а вона сама брала це на себе. Якщо виникає таке бажання, дитина може написати листа, намалювати малюнок, записати відео та надіслати татові. В цьому випадку мамине завдання — переплавляти дитячі почуття та переживання на підтримку цього зв’язку. Мама допомагає питаннями: «Як ти почуваєшся, що ми хочемо зробити для тата, про що розповісти?» І заохочує будь-які дії, спрямовані в цей бік. Наприклад, мама з донькою зліпили з глини чашку для тата, після чого потрібно було місяць почекати, щоб вона була готова до використання. Цього місяця дитина стала спокійнішою, дівчинка рідше питала: «Коли додому? Коли тато повернеться?

Звичайно, розлука — це важко для дітей, особливо за всіх супутніх обставин. Але пам’ятайте головне: переживаючи разом із дитиною труднощі, ми так розвиваємо її. У неї підвищується здатність переносити фрустрації, поневіряння, проблеми та через них черпати силу. У цьому й має допомагати батько чи мати — як дбайливий тренер. Ви можете навіть використати таку ситуацію на благо — зробити це для дитини етапом дорослішання та тренуванням м’язів душі, зміцнюючи її віру у власні сили.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X