Після карантину. Як допомогти дітям знову адаптуватися до школи

29 січня 2021, 00:03
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Сила складного часу, який ми всі проживаємо, — у тому, можливо, зовсім новому співтоваристві, яке ми можемо побудувати

Перехід із онлайн-простору карантину й віконечок Zoom до живого спілкування — одне з «напружень», до якого важливо поставитися уважно. Є свої закономірності й техніка безпеки.

Відео дня

Ми ж усвідомлюємо, що діти, насамперед, ідуть зараз до школи (перші тижні) за спілкуванням? «Рівень інтелекту» і включеність саме в навчальний процес будуть підключені пізніше. Дітям важливо дати можливість знову відчути один одного. Вивірити ролі, визначити межі. Важливо пропонувати під час уроків дискусії, проєкти, групову роботу, у якій би вони могли взаємодіяти.

І діти, і дорослі будуть більше втомлюватися від живих контактів. У просторі віртуального спілкування свої перевантаження, у реальному спілкуванні — свої, і до них знову потрібно звикнути. Після школи діти можуть бути перезбудженими, гіперактивними або, навпаки, мовчазними, утомленими. Будь ласка, дайте їм можливість побути на самоті (знаю, що багато хто просто накриваються з головою ковдрою, і так лежать хвилин 15). Дайте їм пограти, перш ніж вони візьмуться до домашніх завдань.

Зараз діти особливо самотні

Ідеально, якщо в перший адаптаційний тиждень домашніх завдань буде мінімум.

Повернення до школи може викликати відчуття, що уважність до правил карантину вже не обов’язкова. Обговорення, синхронізація в правилах — важлива частина формування відносин і відчуття безпеки.

Діти зараз будуть витрачати більше часу на дорогу, на збирання до школи, вони будуть запізнюватися. Важливо це враховувати при плануванні уроку.

Дітям не вистачає рухової активності — важливо на перервах, а, можливо, і під час уроків, пропонувати їм розминки. Без руху не буде належної концентрації уваги.

Зараз підтримка того, що виходить, того, що вони примудрилися вивчити за час карантину, того, що вони пам’ятають, важливіша за оцінки, контрольні й акцент на тому, що не вдається. Дітям важливо вибудувати «опору успішності».

Перший етап адаптації — формування загального безпечного простору. На цьому етапі уважність до почуттів, емоцій усіх учасників навчального процесу особливо важлива.

Нам, дорослим — учителям, батькам — можна обережно проявляти почуття дітей, прояснювати їх, надавати підтримку. Якщо мене запитають «навіщо?», відповім: інакше це буде впливати й на навчальний процес, і на динаміку відносин у класі. Зараз справді важливо, важливіше навіть, ніж найважливіші предмети, — формування спільноти, підтримки.

Багато з дітей, які повернулися в школи, перенесли самі ковід, багато хто хвилювався про батьків (мені розповідали про дітей, які при кожному чханні запитують у батьків: «Ти ж не помреш? У тебе ж таки не ковід?»). Є діти, у сім'ях яких трапилося горе.

Ми поки й не усвідомлюємо наслідків епідемії. Нам важливо бути готовими до роботи з наслідками травмування.

Можливо, ми можемо почати урок із будь-яких «практик стабілізації»: «Займіть зручне місце, сядьте в стійку позу, поставте ноги так, щоб ви відчували опору, зіпріться на спинку стільця. Подивіться навколо — це ваш простір…» Доречно спитати «Як ваш настрій? Як ви сьогодні прокинулися?» І чесно зізнатися: «Я через силу». Можна розповісти, що ви, коли перебували на карантині, тривожилися, злилися, боялися.

І вислухати без оцінювання тих, хто буде готовий говорити про свої почуття (діти почнуть говорити, якщо з нами безпечно, і такі розмови правильніше проводити не за партами, а в колі, навіть сидячи на підлозі).

Можна сказати, що знаєте, як було непросто багатьом дітям. І що поруч із нами ті, кому, можливо, зараз потрібна наша підтримка. Як страшно й боляче втрачати дорогих людей. І вам відомо, що багато сімей перенесли втрату. І що ви вірите, що любов близьких залишається з нами назавжди. І в пам’ять про них нам важливо жити й робити все, щоб бути в безпеці. І можливо, допомогти тим, кому зараз складно (можна про контакт із такими дітьми поговорити зі шкільним психологом).

І можна запропонувати поміркувати: що б ми могли зробити, знаючи, що комусь сумно, складно? А що ви робите, коли погано вам? Чи можете ви попросити про допомогу? І як вам здається, просити про допомогу — це сила чи слабкість?

Зараз діти особливо самотні. Сила складного часу, який ми всі проживаємо, — у тому, можливо, зовсім новому співтоваристві, яке ми можемо побудувати.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X