Велике замкнене коло. Нотатки з навколосвітньої подорожі

31 грудня 2018, 16:03

Як я вирушив у навколосвітню подорож за канонами Лондонського Королівського географічного товариства, що означає за рік перетнути три океани і побувати на шести континентах без авіаперельотів

Мій запланований шлях навколо світу – це не тільки найбільша мрія, красиві країни, фото, відео та враження. Це ще й ціла купа організаційних проблем, пов'язаних насамперед з маршрутом і логістикою. Поділюся найбільшою: ім'я їй – Тихий океан.

Відео дня

Подорожувати я можу в будь-який спосіб, крім авіаперельотів. Гігантський, найбільший океан Землі, планую перетинати в лютому-березні 2019. 16 лютого повертаюся з Антарктиди, потім рухаюся вгору через Чилі і звідти виходжу в океан. На чому? Ось тут якраз і починається найцікавіше.

Варіантів, як перетнути Тихий океан, порівняно з Атлантикою, незрівнянно менше. Ось вони.

Вітрильна яхта

Підготовлена під океанський перехід, з капітаном і екіпажем, який готовий вийти саме в цей час зі мною, і за півтора-два місяці пройти цей шлях.

Круїзний лайнер

У цьому випадку проблем менше, комфорту більше. Однак не буває ж усе гладенько, тим більше – в навколосвітці. Є два «але». Перше – ціна. Просто космос! Щоб пройти два сегменти Чилі – Французька Полінезія (Океанія) і Французька Полінезія – Нова Зеландія, потрібно заплатити $16–18 тис. Якщо додати сегмент до Австралії, додавайте до ціни ще $4–5 тис. Разом весь Тихоокеанський шлях обійдеться в $20–25 тис. за каюту на лайнері.

Друге «але» – корабель, який іде з Південної Америки через Океанію в Австралію в лютому/березні/квітні 2019 року, тільки один. Тобто, є лише єдиний варіант, і ось з такими цінами.

Контейнеровози

Круто, брутально, «тру». Я так планую пройти етап Австралія – Азія, але на етап Транспасифік контейнеровозів немає. Зовсім. Не ходять вони цим маршрутом у цей час.

Отже, найбільше надій я покладав на вітрильну яхту. Списувався на форумах, писав у яхт-клуби Чилі, Австралії, Нової Зеландії та Америки, розміщував оголошення з набору екіпажів на світових сайтах-агрегаторах.

Але придатної яхти, капітана і екіпажу не знаходив, хоч як шукав.

Місяць у місяць я продовжував прочісувати інтернет, списуватися з карго-компаніями, але навколосвітка вже почалася, вже навіть Європу проїхав і в Африку ступив, а питання з Тихим океаном все залишалося відкритим, і тиснуло, тиснуло своєю невизначеністю.

Я прийняв як факт, що реальних варіантів, крім лайнера за космічні гроші, немає. Беру всі три сегменти: з Чилі до Австралії через Французьку Полінезію і Нову Зеландію. Здавалося б, питання залагоджено, можна з полегшенням видихнути, придбано місце на кораблі через весь Тихий океан – але головний підступ очікував попереду!

Та сама проблема, яку досі не вирішено. Віза до Французької Полінезії.

Корабель, на якому я йду, по шляху проходження буде зупинятися на багатьох островах: від острова Пасхи до Французької Полінезії. В останню потрібна спеціальна віза. Так, ви все правильно розумієте: до Франції українець може поїхати за безвізом з біометричним паспортом, а до Французької Полінезії – ні.

Щодо Французьких заморських територій є три умови в отриманні візи:

  1. Віза повинна отримуватися тільки за місцем проживання, тобто в Україні;
  2. Заявку та біометричні дані здає тільки особисто заявник;
  3. Віза може бути отримана не раніше, ніж за три місяці до в'їзду на цю океанську територію.

Все це – як три величезні палиці, вставлені в колеса мого велосипеда.

Заздалегідь цю візу в Україні французьке посольство мені відмовилося оформити. Перебуваючи в дорозі, вже на третьому континенті, просто фізично нереально приїхати в Україну без перельотів, оформити всі документи і повернутися назад. Цей шлях займе стільки часу, що полетить під три чорти весь запланований маршрут Великого Кола, корабель в Антарктиду, і Тихоокеанський корабель за $25 тис., до речі, теж.

Зрозуміло, я не сидів на місці. Докладав усіх зусиль, що мені до снаги у цих обставинах. Виявив мікроскопічну лазівку, у французьких законах. Мій шанс.

30 годин на автобусі, моторошний кордон, інший світ – і привіт, Мехіко-сіті

Річ у тім, що згідно з Урядовим Декретом Франції у виняткових випадках заявнику може бути видана віза для відвідин територій Франції не за місцем його (заявника) проживання. Питання винятковості кожного випадку розглядає особисто відповідний консул тієї країни, де подано заявку. Розумію, що таку візу, якщо теоретично і можуть поставити десь, то тільки в США.

Перетинаю США, приїжджаю в Х'юстон, у візовий центр Франції, віддаю всі документи, пояснюю ситуацію. А у відповідь «we are deeply concerned» і кивок, мовляв, нічим не можуть допомогти. «Такі питання вирішують у Вашингтоні», – чемно, але безапеляційно твердили мені співробітники візового центру.

Готую розлогий лист консулу у Вашингтон, збираю талмуд різних обґрунтувань, що мій випадок – і є той самий винятковий. Надсилю. Жодної реакції. Надсилаю другий, доповнений лист – нуль відповіді.

Дні йдуть... Пишу запити двома мовами, обриваю телефони у Вашингтоні, у Х'юстоні, у посольстві в Україні – нуль просування.

Всі все розуміють і навіть переживають, але питання «винятковості» випадку вирішує особисто консул Франції у Вашингтоні.

Розумію, що сидіти на місці і чекати манни небесної можна довго, тільки от часу у мене зовсім немає. Вирішую рвонути в Мексику, і спробувати там у французькому консульстві отримати цю візу. 30 годин на автобусі, моторошний кордон, інший світ – і привіт, Мехіко-сіті. Щоранку осаджую французьке консульство в Мексиці з проханням-вимогою-надією видати мені візу до Французької Полінезії. Результат, здогадуєтеся, який? Час іде…

Знову перетинаю кордон Мексики і США, тепер уже в зворотному напрямку. Дві доби шляху на автобусах. Пробиваюся у візовий центр у Х'юстоні – відмовляються ставити візу. Однак вдається домогтися того, що мої документи надішлють до Вашингтона. Там консул одноосібно вирішує долю моєї навколосвітки.

Йде двадцятий день затримки подорожі. Тепер я ще й без паспорта. Застряг у Техасі, чекаючи хоч якоїсь відповіді з Вашингтона. Відверто кажучи, до цього моменту терпіння закінчується, та й рівнинний Техас дуже встиг набриднути.

Приймаю рішення вирушити до Вашингтона. Фактично йду ва-банк, тому що іншого варіанту, окрім як пробиватися особисто до консула – не бачу. Якщо проб'юся, мені і 30 секунд вистачить, щоб переламати непорозуміння, схилити і переконати.

І, нарешті, понеділок, 9 година ранку, Вашингтон. Консульство. Дві години доведення, пояснень, відмови покинути будівлю, і ось я пробиваюся до консула, який уже в курсі моєї ситуації. 11:17 – зустріч з консулом, 12:46 – рішення про візу!

Чи можна радіти? Та чорта з два! Консул обіцяє поставити візу, але поки документи проведуть по системі, мине цілий день, а чекати я вже не можу ніяк. Пропоную рішення: поки я виїжджаю в бік Техасу, щоб не втрачати часу, в посольстві мені оформляють візу і надсилають преміум авіа-доставкою в Х'юстон, за мої, зрозуміло, гроші.

Поки я доїду до Х'юстона – паспорт з візою вже повинен бути там.

День по тому, знесилений після нескінченних доріг США, заходжу в візовий центр у Х'юстоні. Тут мене вже добре знають... Віддають конверт з паспортом, кажуть, потрібно почекати. Падаю на пластмасовий стілець. Чекаю. Через 20 хвилин приходить дівчина, віддає мені конверт і просить підписати якісь папери. Підписую, починаю відкривати конверт. «Ні-ні-ні!», – різко жестикулює вона. – «Конверт ви можете відкрити тільки за межами цієї будівлі». Виходжу. Іду до ліфта. Сам. Не відкриваю і там. Хол. Прощаюся з охоронцем на рецепції. Сподіваюся, що назавжди. Виходжу на вулицю. Роблю глибокий вдих. Заспокоюю дихання. Відкриваю конверт. Дістаю паспорт... Далі – на відео!

Ця історія – не стільки про візу як таку, вона – про безліч смислів. Про те, що не варто здаватися навіть у боротьбі з бюрократичною і візовою махиною. Про те, що складності даються нам для чогось. Про те, що люди – прекрасні!

Мої друзі і просто знайомі надали таку підтримку – моральну і фактичну – що була тверда впевненість: ми зможемо зрушити цей візовий валун спотикання разом. Я безмірно вдячний кожному.

Тепер доведеться наганяти простій, щоб встигнути сісти на човен у Панамі і перебратися на ньому в Колумбію. Наземних кордонів там немає, і інших варіантів, окрім як встигнути перетнути вісім країн за 11 днів, теж немає. Прорвемося!

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X