Дуже особистий текст. Про мій шлях до материнства

12 травня 2021, 08:54

Я досі себе картаю за те, що не написала про це в один з тих днів, коли думала, що в мене ніколи не вийде

Я намагаюсь згадати, скільки років я хотіла дитину і скільки років хотіла так, що кожен початок циклу для мене був трагедією, і кожен такий день був днем зіпсованим. Я мала б написати цей дуже особистий текст багато разів — і до вагітності, бо тоді я добре пам’ятала про ці роки, і всі ці дуже погані настрої, і сльози під час початків циклів. Але завжди відкладала — надто особисте, нема сміливості написати. А якось Богдан Логвиненко написав свою особисту історію і пояснив, що поділився нею зі сподіванням, що вона може комусь буде корисною. І я тому теж пишу. Шкода, що зараз, коли історія закінчилась щасливо.

Відео дня

Це насправді тривало років сім. В мене завжди не виходило, і завжди були якісь хвороби, які не давали мені завагітніти, вони лікувались, а проблема залишалась. Були різні лікарі — приватні і державні. Приватні часом прописували якусь гомеопатію, державні часом казали: «А для чого вам здавати тести на гормони, це ж такі гроші, от візьміть календарик і записуйте базальну температуру», — і я постійно тікала від них. Врешті в мене була улюблена робота, і «проблема» після кожного невдалого лікаря відкладалась. Відкладене висіло наді мною, і це тяглось днями, місяцями, а відтак роками.

Якось вкотре не витримав мій чоловік і таки потяг мене в чергову клініку — чесно кажучи, досі думаю, що якби він цього не зробив, то я б досі не наважилась ще раз почати цей шлях, і розумію, що не у всіх цей партнер або друг може бути.

Ми знову довго все перевіряли, змінили двох лікарів, носились із картками, на яких зверху було написано «безпліддя не діагностоване» (а це теж вже щось, з чим ти пробуєш миритись і не завжди виходить), міряли по кілька разів за цикл (і так щомісяця) фолікули і постійно слухали історії.

Я тоді часто думала, до якого етапу готова дійти

Якось мені лікарка, котра вчергове міряла мої фолікули, розповіла про свою пацієнтку, яка народила після дев’ятого ЕКО. Ого, подумала я, напевне я б уже б дахом поїхала, дійшовши до дев’ятого ЕКО, я б і до першого не дійшла.

Ще одна на іншій фолікулометрії казала мені таке: «Ви не переживайте, можна ж і донорську яйцеклітину, і донорський сперматозоїд, і сурогатне материнство», — типу варіантів море.

Я тоді часто думала, до якого етапу готова дійти я.

Потім треба було з’ясувати, що там із моїми трубами і їхньою прохідністю. Це була така процедура, від якої я кричала на всю клініку, процедура так через мій крик і не закінчилась, і з’ясувати, чи придатні мої труби, виявилося через це неможливим. Я ридала так, що лікарка навіть мене обіймала і заспокоювала, потім я ридала в машині, і довго думала, чи аж так я хочу дітей, що готова терпіти увесь цей біль. Там, на цій процедурі, від іншої лікарки я почула: «А як же ви народжувати збираєтесь, якщо не готові потерпіти біль?»

Але вже на наступний місяць після початку циклу я таки готова була пройти цей шлях ще раз.

Коли я читала про різні препарати, які мені призначали, то почала натрапляти на різні форуми, де жінки писали про свої шляхи до дітей. Там було скільки болю, відчаю, надії — я просто ніколи-ніколи до цього не знала про увесь цей світ. Я почала помічати всіх цих жінок в клініці, в яку ходила і я, бачити ці роки страждань і надій в їхніх очах.

Коли я з кимось з товаришок ділилась, що от виявляється — є це закрите від зовнішніх очей море жінок з їхніми стражданнями, товаришка казала — це так, багато хто не може, от ти просто ніколи не читала, але про це насправді розповідають давно і пишуть. І я тоді подумала: а я ж не знала, воно все мимо мене стороною якось ішло, і від багатьох інших стороною, значить, теж. Що от і завагітніти багато хто не може, і що кожна п’ята вагітність закінчується викиднем, за цим ж всім — купа страждань, а воно якесь все невидиме, щось ніби таке, про що не говорять, не прийнято.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Моя історія закінчилась добре, наступного місяця я завагітніла, і та процедура, на яку я морально вже знову готувалась, не знадобилась. Моя проблема виявилась дуже нескладною, але її діагностика потребувала трохи грошей (не так багато, як я завжди боялась, через що і не починала кілька років цей шлях), скрупульозного відвідування лікарів, діагностик в правильні дні і однієї толкової лікарки, з якою ми потім знову обійнялись, коли я вже після пологів прийшла до неї на огляд.

Я досі себе картаю за те, що не написала про це в один з тих днів, коли думала, що в мене ніколи не вийде, я зійду з дистанції, чи може через все це передумаю. Тоді ця розповідь була б набагато чесніша.

Що я хочу цим всім сказати (лише з власного досвіду):

— що часом пошук, що ж не так, може коштувати не аж таких шалених грошей, але потребувати системного підходу і витраченого часу (а може коштувати і дуже багато, і бути довгим, і болісним, і іноді, на жаль, безрезультатним);

— що варіантів стає все більше, питання в тому, на що готові ви і чи готові взагалі;

— ніхто не має права вам казати, який біль ви маєте бути готові витримати, і соромити вас за це;

— ви можете захотіти зійти з дистанції і відмовитись від болю, передусім — душевного;

— ну і ви всі знаєте, що питати жінку будь-якого віку, чому в неї немає дітей, або «ну коли вже» — це іноді не просто некоректно, а і може завдати їй ще більших душевних мук до тих, що і так завжди з нею.

І що матерями є також і ті, котрі втратили своїх дітей.

І що також є жінки, котрі не хочуть дітей, і це теж цілком ок, і вони нікому не зобов’язані пояснювати, чому ні.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо NV
X