У цьому непередбачуваному світі. Які навички нам потрібні? — лектор TED

30 листопада 2019, 19:21

Письменник і підприємець Маргарет Хеффернан у свій лекції на TED розповіла про те, які якості та вміння нам потрібні, щоб протистояти несподіванкам

Переклад Катерини Пітеніної для TED

Не так давно керівництво мережі супермаркетів у Америці вирішило раціоналізувати свій бізнес. Вони з ентузіазмом застосували цифрові технології. Групи, відповідальні за м’ясо, овочі та хлібобулочні вироби, замінив алгоритмічний розподільник завдань. Тепер замість людей, що працюють у команді, кожен співробітник виходив на чергування, отримував завдання і після його виконання приходив за новим дорученням. Це був штучний метод управління, що упорядковує і розподіляє роботу. Це було суперефективно.

Відео дня

Точніше, не зовсім, адже розподільник завдань не знав, коли покупець міг випадково впустити упаковку яєць, він не міг передбачити, що пустотлива дитина перекине магазинну експозицію, або що одна місцева школа раптом вирішить, що на наступний день всім потрібно принести кокоси.

Такий метод раціональності добре спрацьовує, коли можна точно передбачити, що тобі знадобиться. Але коли відбувається щось несподіване або курйозне — діти, покупці, кокоси, — тоді раціональність більше не працює на вас.

Через зростаючу залежність від технологій ми ризикуємо втратити багато навичок

Здатність справлятися з несподіванками стала однією з найважливіших проблем — бо несподіванки останнім часом стають нормою. Саме тому експерти і прогнозисти неохоче пророкують що-небудь більше, ніж на 400 днів вперед. Чому? Тому що за останні 20 чи 30 років більша частина світу перестала бути «непростою» і стала складною… Тож так, існують певні шаблони, але вони не повторюються достатньо регулярно. Це означає, що навіть найменші зміни можуть чинити неспіврозмірний вплив. І що знаннями і досвідом тут не обійтися, тому що система змінюється занадто швидко.

Це також означає, що в світі є стільки всього, що наразі не піддається прогнозуванню. Ось чому Банк Англії каже, що, так, буде ще один економічний крах, але ніхто не знає, чому і коли. Ми знаємо, що зміни клімату реальні, але ми не можемо передбачити, де почнуться лісові пожежі, і ми не знаємо, які заводи будуть затоплені. Тому компанії бувають спантеличені, коли зненацька помічають, що від пластикових трубочок, пакетів та води в пляшках всі починають відмовлятися буквально в один день, вони збиті з пантелику, коли зі зміною суспільної моралі зірки стають знікчемленими, а колеги та товариші — ізгоями; ось така невикорінювана мінливість. У середовищі, яке не піддається прогнозуванню, раціональність не тільки не допомагає нам, вона підриває і руйнує нашу здатність адаптуватися і реагувати.

Отже, якщо ефективність більше не наш керівний принцип, що ж нам робити в майбутньому? Який стиль мислення нам дійсно допоможе? Які таланти ми повинні обов’язково зберегти? Я думаю, якщо раніше ми концентрувалися на управлінні «абсолютно своєчасно», то зараз варто почати думати «про всяк випадок», готуючись до подій, в цілому, певних, але подробиці яких залишаються до кінця невідомими.

Візьмемо Коаліцію із забезпечення готовності до епідемій CEPI. Всі ми знаємо, що в майбутньому буде безліч епідемій, але ми не знаємо, які саме, коли і де. Тому ми не можемо планувати. Але можемо підготуватися. Так CEPI розробляє вакцини від безлічі різних хвороб, хоча вони знають, що не можна передбачити, які вакцини спрацюють або які епідемії спалахнуть. Так що деякими з цих вакцин навіть не скористаються. Так, це нераціонально. Але це дієво, адже у нас з’являється більше варіантів, і ми не залежимо від одного єдиного технологічного рішення. Протистояння епідеміям також багато в чому залежить від людей, які знають один одного і один одному довіряють. Однак, щоб побудувати такі відносини, потрібен час, час, якого завжди не вистачає, особливо коли спалахує епідемія. Тому CEPI і встановлює відносини, заводить дружбу, створює альянси, при цьому знаючи, що деякі з них можуть ніколи не знадобитися. Це нераціонально і, ймовірно, марна трата часу, але це надійно.

Приклади подібної розсудливості є і у фінансовій сфері. У минулому банки зберігали меншу кількість капіталу, ніж їм необхідно зараз, оскільки зберігання невеликого капіталу, занадто ефективне його використання — це те, що по суті і зробило банки настільки нестабільними. Зараз зберігання великого капіталу і виглядає, і є нераціональним. Але це надійно, тому що захищає фінансову систему від різних сюрпризів.

Країни, які хвилює проблема зміни клімату, знають про необхідність використання низки рішень, знаходження різних джерел відновлюваної енергії, а не одного. Наразі найбільш розвинені країни вже роками працюють над зміною систем постачання водою, продуктами харчування та охорони здоров’я, тому що вони усвідомлюють, що до моменту, коли прогноз стане достатньо точним, буде вже пізно щось починати.

Можна застосувати цей підхід і до торгівельних воєн, як роблять багато країн. Замість того, щоб знайти одного великого торгового партнера, вони намагаються налагодити відносини з усіма, тому що знають, що неможливо передбачити, які ринки можуть раптом стати нестійкими. Обговорення всіх цих угод вимагає часових і фінансових витрат, але це надійно, тому що це захищає їх економіку від потрясінь. Зокрема, цю стратегію перейняли невеликі держави, які знають, що їхня економіка не настільки сильна, щоб диктувати умови на ринку, тому їм краще мати багато друзів.

Але якщо ви опинилися в одній з організацій, які досі знаходяться у владі міфу про раціональність, з чого ж вам почати зміни? Спробуйте поекспериментувати.

У Нідерландах система медичного догляду на дому раніше була більше схожа на роботу супермаркету: стандартна робота, розписана буквально по хвилинах: дев’ять хвилин по понеділках, сім хвилин по середах, вісім хвилин по п’ятницях. Медперсоналу це дуже не подобалося. Тому медпрацівник Йос де Блок запропонував провести експеримент. Оскільки всі пацієнти різні і невідомо, що саме буде потрібно кожному з них, чому б не залишити це на розсуд медсестер? Звучить необачно?

В ході експерименту Йос виявив, що пацієнти видужували вдвічі швидше, а витрати знизилися на 30 відсотків. Коли я запитала Йоса, що в експерименті здивувало його найбільше, він посміхнувся і сказав: «Ну, я й не уявляв, що може бути так легко настільки поліпшити роботу, адже таке неможливо передбачити, сидячи за столом або дивлячись в комп’ютерний екран». Зараз така форма догляду за хворими поширилася у Нідерландах і в усьому світі. Але в кожній країні все знову починається з експериментів, тому що кожне нове місце по-своєму унікальне.

Звичайно, не всі експерименти закінчуються успіхом. Йос спробував подібний підхід на пожежній службі, але він не спрацював, тому що система занадто централізована. Невдалий експеримент може здатися нераціональним, але це єдиний спосіб дізнатися, як влаштований реальний світ. Тому зараз він працює з учителями. Подібні експерименти вимагають творчого підходу і чималої хоробрості.

В Англії найкраща команда з регбі, або одна з кращих, — це Сарацини. Менеджер і тренер команди усвідомили, що всі фізичні тренування і заснована на даних підготовка стали цілком типовими; серйозно, майже всі команди роблять те ж саме. Тому вони ризикнули провести експеримент. Вони відвезли всю команду, незважаючи на сезон матчів, кататися на лижах і поглянути на соціальні проекти в Чикаго. Це коштувало дорого, на це пішло багато часу і це було пов’язано з ризиками — відправити цілу команду гравців у регбі на лижний спуск.

Але вони помітили, що коли гравці повернулися додому, вони були більш дружними і згуртованими. І тепер під час матчів, коли ситуація загострюється, вони демонструють те, що менеджер називає «самовладанням» — тверду, непохитну відданість один одному. Їхні суперники тремтять, але вони досі у владі раціональності, щоб спробувати зробити так само.

У лондонській технологічній компанії Verve гендиректор вимірювала будь-які показники, які тільки можливо, але у неї так і не виходило знайти те, що може вплинути на продуктивність в компанії. Тому вона провела експеримент, назвавши його «тижнем любові»: цілий тиждень співробітники повинні були шукати по-справжньому розумні, корисні та творчі речі, які роблять їхні колеги, а потім говорити про них і хвалити цих співробітників. Це вимагає багато часу і сил; багато хто скаже, що це відволікає від роботи. Але це дійсно оживляє і робить компанію більш продуктивною.

Підготовленість, створення коаліцій, уява, експерименти, сміливість… у наш непередбачуваний час — це колосальні джерела життєвої стійкості та сили. Вони не завжди раціональні, але вони дають нам величезний потенціал для адаптації, різноманітності та винаходів. І чим менше ми знаємо про майбутнє, тим більше нам потрібні ці колосальні джерела простих людських і непередбачуваних навичок.

Але в нашій зростаючій залежності від технологій ми розтрачуємо ці навички. Щоразу, коли ми використовуємо технології, щоб прийняти рішення або зробити вибір, розібратися, як почувається людина, або допомогти нам під час бесіди, ми доручаємо машині зробити те, що ми могли б і можемо зробити самі, і такий вибір нам дуже дорого коштує. Чим більше ми дозволяємо машинам думати за нас, тим менше ми починаємо думати самі.

Чим більше часу лікарі приділяють електронним карткам, тим менше часу вони приділяють пацієнтам. Чим більше ми користуємося додатками для батьків, тим менше ми знаємо своїх дітей. Чим більше часу ми проводимо з людьми, яких пропонує нам алгоритм, тим менше ми бачимо зв’язок з людьми, які на нас не схожі. А чим менше нам потрібно співчуття, тим менше його у нас.

Все, що ці технології намагаються зробити, — це застосувати моделі передбачуваної дійсності до нашого нескінченно непередбачуваного світу. Що ж ми не беремо до уваги? Все, що неможливо виміряти; а це майже все, що воістину важливо.

Через нашу зростаючу залежність від технологій ми ризикуємо втратити багато навичок, стати більш уразливими перед зростаючою складністю реального світу.

Замислившись про екстремальні заворушення і потрясіння, з якими нам безсумнівно доведеться зіткнутися, я зустрілася і поговорила з керівниками кількох компаній, які пройшли через екзистенційну кризу, перебуваючи на межі краху. Це були відверті, душещемні бесіди. Багато хто плакав від спогадів. Я запитала їх: «Що ж змушувало вас іти вперед?». І у всіх була ідентична відповідь. «Це не були ані дані, ані технології, — говорили вони. — Це були мої друзі і колеги, які підтримували мене». Хтось додав: «Це протилежність економіці вільного заробітку».

Але потім я поговорила з групою молодих керівників, що тільки рухаються вгору, і запитала їх: «З ким ви дружите на роботі?» І вони здивовано подивилися на мене. «На це немає часу». «Всі дуже зайняті». «Це нераціонально». І я замислилася: хто ж дасть їм кмітливість, витривалість і сміливість, якщо раптом щось трапиться?

Той, хто говорить, що знає, що станеться в майбутньому, просто намагається контролювати його, ось таке от сумнівне приречення. Сувора правда в тому, що майбутнє незвідане, на карті його не подивитися.

Але це не страшно, тому що у нас стільки уяви… якщо її використовувати. У нас є таланти винахідливості та вивчення нового… якщо ми застосовуємо їх. Ми настільки сміливі, що винаходимо речі, яких ніколи раніше не бачили. Варто втратити ці навички, і нам залишиться плисти за течією. Але відточуючи і розвиваючи їх, ми можемо створити будь-яке майбутнє, яке захочемо.

Повну версію можна знайти на TED

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X