У пастці слова: 5 кращих перекладних книжок 2016 року. Блог письменника

16 січня 2017, 20:03
Завдання перекладача – не лише зберегти мовну ауру твору, але й передати дух епохи, концентрат часу, лексичну відповідність сюжету

Як відомо, основне завдання перекладача – не лише зберегти мовну ауру твору, але й передати дух епохи, концентрат часу, лексичну відповідність сюжету. У даному випадку всі автори перекладу чудово впоралися із цим завданням, хоч книжки їм дісталися непрості: сучасна класика, історія кохання, історичний роман-гра.

Відео дня

Їхні автори, у свою чергу, розкривають зовсім інший бік класичних сюжетів, і це не чергова інтерпретація чи постмодернізм. Просто виявляється, що писати про всім відомі речі можна зовсім інакше. Не так, як прийнято, по-своєму, з точки зору вічності, а не сьогочасної моди.

Можливо, саме тому книжки цього огляду стали за кордоном бестселерами, будучи популярні також у нас.

Славомир Мрожек. Емігранти. Пішки. Портрет. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2016

Ці три чудові, взірцеві як загалом на трагічну драматургію ХХ століття, п’єси з доробку визначного представника театру абсурду поляка Славомира Мрожека – вагомий внесок у сьогоднішній наш балаган культурного буття. Герметичність, замкненість «театральних» лаштунків життя у всіх трьох творах збірки, перекладених Оленою Катаєвою і Сергієм Борщевським, при цьому лише додають загостреності абсурдові стосунків. Цікаво, що розвиток подій в театрі абсурду починається майже однаково.

До речі, «Емігранти» були написані у 1975-му році, будучи поставлені самим Анджеєм Вайдою - і мова в них про пригоди двох зайшлих до паризького світу-всесвіту поляків. Їдка сатира, знущання одного героя над другим, у фіналі – ридання і спогади про рідну хату, мух під стелею і щоденні консерви для собак, якими зараз доводиться харчуватися. Для письменницької манери Мрожека взагалі характерні іронія і гротеск, виявлення абсурдних сторін життя, нерідко - притчова манера оповіді й фарсові риси. Примітивізація життя, духовне зубожіння, дидактизм у мистецтві – ось те, проти чого все життя змагав у свої творчості автор «Емігрантів», «Пішки», «Портрету».

Зрештою, річ навіть не в абсурді трійки п’єс, зібраних у цій ошатній книжці – а в тому оточенні, дискурсі та контексті, який зустрічаємо також у творах інших видатних емігрантів (автор збірки попоїздив таки світом, повернувшись до Польщі). Серед них насамперед – це так само три видатні вигнанці-емігранти зі слов’янського світу, що зробили свій золотий внесок у скарбницю світової, але насамперед західної культури – Ежен Йонеско, Еміль Чоран, Мірча Еліаде.

За новіших часів, звісно, це Мілан Кундера майже з такою самою тематикою буденного абсурду, що витворюється з гіркої ностальгії, усвідомлення власної непотрібності у цьому світі, «казенного» ставлення оточуючих навіть до інтимних сфер життя.

Джозеф Геллер. Пастка 22. – Чернівці: Книги ХХІ, 2016

Цей роман, виданий в рамках «Вавилонської бібліотеки» і перекладений Оленою Фешовець, стане справжнім подарунком шанувальникам елітарної прози ХХ століття. Та й сам альтернативний видавничий проект, куратором якого виступає Віктор Вінтоняк, директор івано-франківського видавництва «Мантикора», прагне провокувати культурний діалог. Адже в першу чергу саме переклади зі світової літератури є ефективним і доступним способом засвоєння інформації про основні духовні і культурні здобутки людства.

Таким чином, «Вавилонська бібліотека» знайомить українських читачів з кращими творами світової літератури та кращими зразками українського художнього перекладу. В даному випадку – це антивоєнний твір «Пастка-22», перший і найвідоміший роман американського письменника Джозефа Геллера, який заснований на його власному бойовому досвіді льотчика Повітряних сил США під час Другої світової війни.

Сюжет роману, здавалося б, простий і динамічний, але подвійне дно, як це буває в кращих зразках сучасної американської прози, в ньому, безумовно, присутнє. Головний герой, капітан Джон Йосаріан, вирішує врятувати своє життя, відмовляючись від додаткових бойових вильотів, але перепоною його плану стає Пастка-22 (англ. Catch-22).

Завдяки сарказму, чорному гумору, а також фарсу і гротеску, що часом заступає навіть «Пригоди бравого солдата Швейка» Гашека, автор акцентує увагу читача на жорстокості та абсурдності війни. Одночасно висміюючи ідіотизм і користолюбство військової бюрократії. Оригінальний, комічний і одночасно страшний за своєю «військовою» суттю роман «Пастка-22» недарма вважається шедевром сатиричної прози і одним з кращих літературних творів ХХ століття.

Едіт Вортон. Епоха невинності. – Х.: Фабула, 2016

Ця класична історія про «батьків та дітей» - найвідоміший з романів видатної американської письменниці Едіт Вортон (1862–1937), який по праву вважають шедевром - написана не в традиційно-патріархальному стилі, а в цілком жвавому, «живому», психологічно напруженому форматі перегуку з сучасністю.

По-перше, мова у цьому творі, перекладеному Володимиром Верховенем, про засилля старих правил і звичок, коли виключно старозавітні автори могли обертатися у вищому світі. І якщо «у колі Ньюланда Арчера почували глибоку повагу до літератури і мистецтва, і місіс Арчер невтомно повторювала дітям, яким приємним і витонченим було товариство, коли в ньому оберталися такі знаменитості, як Вашинґтон Ірвінґ», то будь-які нові віяння тут стикалися із стіною снобізму. Бо представники тодішньої молоді були «екстравагантними, ненадійними, ніхто до пуття не знав, що, власне, вони собою являють».

Тож не дивно, що головні герої – саме з того, новітнього закрою людей - неминуче опиняються в конфлікті зі своїм оточенням і змушені робити нелегкий вибір. Тобто чи й далі їм вважати, що «видатні письменники того покоління були справжніми джентльменами, а чи залишатися ізгоями, які, можливо, й «переживали почуття, властиві джентльменам, але їхнє походження і зовнішній вигляд не дозволяли прикласти до них які-небудь мірки, узвичаєні в старому Нью-Йорку».

До речі, сама авторка роману належала саме до прогресивної молоді, й під час Першої світової війни, втікши з Америки до Європи, працювала журналісткою, майже постійно перебуваючи на лінії фронту. У 1916 році уряд Франції нагородив письменницю орденом Почесного легіону.

Анна К. Шевченко. Гра. – К.: Нора-друк, 2017

Провидіння завжди було на боці автора цього роману, виданому в цьому році, але перекладеному Володимиром Горбатьком ще в минулому, 2016-му. І це не дивно, якщо врахувати, що Анна К. Шевченко, англійська письменниця українського походження - фахівець з конфліктології, знає 7 іноземних мов, працювала в 32 країнах світу, а попередній її роман «Спадок» (в Україні вийшов в 2014 р.), опублікований в 12 країнах, був номінований на премію Джорджа Орвела у Великобританії.

Провидіння, та ще й дар передбачення, варто відзначити також у випадку її найновішої «Гри», написаної в 2012 році, в якій авторка передбачила трагічні наслідки анексії Криму і пропонує несподівані рішення кримської проблеми.

Але головне в цьому романі-кросворді, звичайно, не це, а своєрідне перехресне «опилення» доль і життів в історії чотирьох друзів, що півстоліття тому закінчили школу. Тоді ж вони затіяли гру, догравати яку припадає вже у зрілому віці.

А якщо врахувати, що ключ таїться в історичній фотографії з Кримської конференції 1945 року, де три світові лідери поділили світ та створили нову мапу Європи після Другої світової війни, то нові ставки будуть набагато вище. І вже один з героїв роману, Тоні, розкладає на ліжку геополітичний пасьянс. «- Не має значення, котрий з цих трьох протоколів знадобиться для нашої гри, — пояснює він. — Всі вони, загалом, означають одне й те саме: зміну контролю над територією Криму. І така зміна може розлютити багатьох. Наприклад, турків — вони контролюють про­току Дарданелли, котра веде з Чорного моря до Се­редземного. Розлютяться й контрабандисти, бо вони мають в Одесі зону вільної торгівля, яка, за домовле­ностями, діятиме до 2025 року. Існує також військова проблема, проблема Чорноморського флоту…». І будьте впевнені, що долі всіх наших героїв, залежні від осіб на фотографії, ще не раз зустрінуться нам в цій «ігровій» історії.

Ніколас Спаркс. Записник. – Х.: Віват, 2016

Що й казати, малювати картинку автор цього роману, перекладеного Оксаною Постранською, вміє. А це ж головне, щоби в сучасного читача одразу образ змалювався, пейзаж склався, ситуація вибудувалася.

Тож уявіть собі старого, який, наче Клінт Іствуд в «Гран Торіно», сидить біля вікна, затуманеного «подихом майже згаслого життя». Шарф, який сплела дочка на його день народження тридцять років тому, не гріє душу, бо наш герой не може зігрітися від часу, «коли Джордж Буш був президентом», а медсестри за спиною в будинку літніх людей знай собі пліткують.

І застереження на початку оповіді недаремне – будь-які збіги з реальним життям випадкові, а імена, герої та події – витвір авторської уяви, бо таке мало з ким може статися. А саме – читання старого записника, що повертає усім іменам, героям та подіям несподівану силу, творячи з буднів старого справжнє диво, а з нашого читання чужої долі - Книгу життя минулих поколінь. Звісно, це про кохання.

Ясна річ, що романтики назвуть цю історію драмою, а циніки - трагедією. Передбачаючи це, герой не скаржиться, свідомий того, що міг би нам на потіху «наповнити скаргами й цирковий намет», а намагається повернутися, та й нас повернути до того самого місця, але багато років тому. Коли шарфи ще гріли, президентам вірили, а споглядання світу з веранди в жовтні 1946 року не було таким тоскним і гідним ностальгійної екранізації, як у випадку із «Записником» Ніколаса Спаркса.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X