Важке дитинство. Як бідність впливає на мозок
Діти з бідних сімей рідше досягають успіху в житті — але є і позитивні винятки
Бідність є однією з головних причин проблем зі здоров'ям і передчасної смертності. Не дарма кажуть, що «найкращий геропротектор — це гроші». Водночас важлива не просто бідність сама по собі, а й високий рівень нерівності. Бідність шкодить безліччю механізмів, починаючи від поганого харчування до відсутності достатньої медичної допомоги, але я хочу звернути увагу на стресовий механізм. Вчені показали, що постійний стрес дає потужне аллостатичне навантаження, яке впливає на весь організм, порушуючи роботу мозку. Чим більше років дитина прожила в бідності, тим сильніше стресове навантаження і тим гірша робоча пам'ять і IQ.
Негативна дія стресу призводить до дисбалансу структур мозку, що відповідають за процес саморегуляції. Саме порушення саморегуляції є критичним фактором дії бідності. В разі поганої саморегуляції людина приймає погані рішення протягом всього свого життя і передає їх і дітям. Чим бідніші люди, тим більше стресу і менше можливості ним керувати, тим гірша саморегуляція і тому частіше спостерігається споживання алкоголю, куріння, лінощі, ожиріння, поганий сон.
Але чи завжди це відбувається саме так? Ми знаємо, що фізіологічна дія стресу сильно залежить від його сприйняття і можливості впоратися з ним. Якщо є ресурс підтримки, тоді стрес не викликає розвитку вивченої безпорадності. У 1955 році Еммі Вернер і Рут Сміт запустили дослідження, під час якого детально вивчили всіх дітей, народжених на одному острові протягом 40 років. Вони виділили групу ризику, батьки яких були бідні, страждали на алкоголізм, мали психічні хвороби, били дітей. Вчені були впевнені, що з цих дітей не вийде нічого путнього.
Однак 30% з групи ризику зберегли здоров'я і досягнули успіху в житті, незважаючи на важке дитинство. Вчені назвали їхню психіку «еластичною» і змогли виділити умови такої адаптації. Ці діти мали більше джерел емоційної підтримки від батьків, братів, сестер та інших людей протягом дитинства і підліткового періоду. Такі діти емоційно відключалися від проблем батьків і не сприймали їхні проблеми. Водночас вони вміли активно вирішувати власні проблеми, були екстравертами і більше спілкувалися з іншими людьми, могли позитивно поглянути на травмуючі події.
У них була опора і зразок для наслідування з найближчого оточення (учитель, сусіди, рідня), вони мали ширше коло спілкування, були м'якими, доброзичливими і допитливими, але водночас завжди залишалися самостійними і принциповими у досягненні своїх цілей. Ще в підлітковому віці вони на перше місце в пріоритетах ставили кар'єру і роботу, тоді як їхні ровесники навіть не думали про це. Як ми бачимо, саморегуляція і тут виступає помітним фактором.
Отже, за наявності підтримки й активної позиції навіть потужний стрес не викликає вивчену безпорадність і не є вироком. Але лише третина дітей здатна його подолати, і то лише за вдалих обставин.
Текст публікується з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
