Це відбувається з кожним. Як протистояти кібербулінгу, — лектор TED
Пічі Лів, автор каналу на YouTube про психічне здоров’я, у своєму виступі для TED розповіла, як впоратися з онлайн-цькуванням
Переклад Юлії Калістратової для TED
У 12 років я мріяла розповісти мільйону молодих людей, що можна усунути невідповідність між тим, яким має бути навчання, і тим, яким ми сприймаємо його зараз. Усі мої друзі ставилися до школи як до змагання за оцінки, через що їхня самооцінка ставала залежною від цифр, у них укорінювалася звичка списувати і ненависть до школи. Я стала на цей шлях, керуючись бажанням переконати людей боротися за наше право на освіту, яка заохочує, радує, приносить задоволення і вчить співпрацювати.
Я думала, що якщо виступити перед тисячею людей за раз, то, зробивши це тисячу разів, я донесу цю думку до мільйона людей, адже так? Але потім я зрозуміла, що інтернет дає можливысть достукатися одразу до мільйона людей. Це усвідомлення стало для мене чимось на кшталт суперсили. Так я стала на шлях автора освітнього контенту та носія змін.
У мережі у тебе більше ворогів, ніж знайомих у реальному житті
Я почала робити відео, в яких закликала студентів знайти те, що їх справді цікавить і захоплює. Я ділилася порадами, як зробити навчання веселим, і показувала, наскільки технологія може змінити навчальний процес і допомогти нам повністю розвинути свій потенціал. З того часу мої відео на YouTube набрали понад 55 млн переглядів <…>
Однак мені відкрився і зворотний бік медалі. Зворотний бік — це те, з чим стикаються багато молодих людей, які відкрито виступають у мережі. Голос, який чітко чути онлайн, особливо якщо належить молодим і якщо це голос того, хто несе зміни, зустрічає сильний опір. Таке враження, що, даючи поради, ти ніби ставиш себе на якийсь п'єдестал, з якого тебе неодмінно захочуть зіштовхнути.
Наприклад, я багато говорила про можливість навчатися за кордоном для індонезійських студентів. Тому люди, звісно, очікували, що я можу довести це, повчившись за кордоном сама. І мені справді дуже хотілося. Я навіть вступила до університету в Канаді, про який мріяла, але не отримала достатньої для проживання стипендії. І коли мене запитували у мережі: «Чому ти не в Канаді? Не треба було мріяти про нездійсненне», — я почувалася винною і невпевненою. Хоч би у вас у мережі був один підписник або мільйон, я впевнена, це почуття вам знайоме <…>
На мою думку, розв’язати проблему можна, тільки почавши з себе. Все починається із самоусвідомлення. Коли на нас тиснуть чиїсь очікування, зазвичай це означає, що самі очікування виходять зсередини. Я була незадоволена собою, засмучена, що не змогла виправдати своїх очікувань. Я вважала, що маю подавати ідеальний приклад людини, яка довела, що немає нічого неможливого, саме в цьому було головне джерело тиску, який я відчувала.
Також нам необхідно навчитися приймати себе такими, якими ми є, з усіма недоліками, які багато в чому роблять нас людьми. Згодом я навчилася пробачати собі помилки, адже невдач не буває лише у тих, хто не намагається. А я намагалася зробити щось важливе, тому труднощів слід очікувати, правда? Якщо кожен з нас краще дізнається про себе і прийме себе таким, як є, ми зможемо змінити ситуацію.
Вкрай важливо, щоб наші вимоги до себе відповідали реальному стану речей. Замість того, щоб доводити, що немає нічого неможливого, я намагаюся донести до всіх, що ми мусимо вчитися на помилках і використовувати отримані уроки, щоб допомогти іншим.
Однак не можна забувати про те, що проблеми в соціальних мережах, особливо такі, як кіберцькування, не розв’язуються самотужки. Більше ніж третина молодих людей по всьому світу повідомляють про онлайн-цькування на свою адресу. Тож ми зобов’язані краще ставитись один до одного в соцмережах і взагалі в онлайн-спільнотах. Адже я пройшла через нападки, засудження та утиски через те, про що висловлювалася з найкращих спонукань. Були випадки, коли на мою адресу надходили шокуючі повідомлення. Онлайн-цькування особливо принизливе через свій масштаб: у мережі в тебе більше ворогів, ніж знайомих у реальному житті. Так чи інакше це відбувається з кожним, а не тільки з тими, хто має багато підписників.
Тому, якщо ми хочемо покращити онлайн-простір, кожен з нас має взяти участь у його створенні, пообіцявши ставитись один до одного з добротою та повагою, навіть якщо ми з кимось не згодні. Отже, залишаючи коментар, подумайте: а як би я почувався, якби отримав такий коментар? І якщо вам дошкуляють або цькують вас онлайн або офлайн, дуже вас прошу: зверніться по допомогу. Витривалість не означає опір самотужки. Немає нічого страшного в почутті незахищеності, у тому, щоб звернутися до людей, яким ви довіряєте: батьків, близьких друзів, педагогів і навіть психологів. У моєму випадку я розповіла батькам про свої труднощі і вони допомогли мені впоратися з бажанням відмовитися від соцмереж. Я відвідувала психолога, яка допомогла мені подолати психологічні проблеми, що виникли через кібербулінг. Вона запропонувала на якийсь час вийти із соціальних мереж, прийти до тями замість того, щоб порвати з ними остаточно. Її порада мені дуже допомогла. Допомогла мені подивитися на все з нового боку <...>
В результаті, коли я відійшла від соцмереж, я змогла по-справжньому подумати, для чого я це роблю, навіщо використовую технології для навчання та залучення однолітків. І я зрозуміла, що раніше мною рухала мотивація ззовні, хотіла допомогти іншим, надихнути їх. Не бажаючи того, викладаючи пости для інших, я оцінювала свою ефективність і навіть саму себе залежно від того, що говорять або думають про мене люди. Тепер же я розумію, що мотивація йде, і має йти, зсередини, я хочу поділитися своїм знанням і досвідом, тому що відчуваю при цьому задоволення від руху до мети. Це велика різниця. Мотивація ззовні залежить від непідвладних вам результатів, тоді як внутрішня мотивація залежить від нас самих, від того, що під нашою владою. Ймовірно, вас менше зачепить чийсь коментар, якщо ви діятимете в мережі із внутрішніх спонукань. Усім, що ми робимо онлайн та офлайн, має рухати віра в те, що ми чинимо правильно.
Отже, у мене до вас питання: якою є ваша особиста мета перебування в соцмережах і на що ви готові заради її досягнення? Я б дуже зраділа, якби молоді люди ставали вісниками змін і використовували для цього соцмережі. І щоб водночас їм не доводилося жертвувати своїми нервами, щоб вони володіли прийомами самопідтримки й активно висловлювалися на платформах, які вирощують і зміцнюють особистості та наш світ.
Нехай я і не лечу до Канади, зате вирушаю у майбутнє. Незважаючи ні на що. Технології — інструмент мого покоління у боротьбі за бажане майбутнє. Вони мають допомагати нам, а не калічити нас.
Повну версію можна знайти на TED
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
