Любовне насильство. Що відбувається з дітьми «залізних» матерів
Ми можемо зупинити досвід передачі травм із покоління в покоління
Для покоління 30−40−50-річних це досі важлива тема. Давайте трохи про це поговоримо.
Пам’ятаю, мене вразила історія про дівчинку та бульйон. Її описала в книзі Травми поколінь психолог Людмила Петрановська. Це історія з дитинства її подруги, чия мама підлітком пережила блокаду.
Дівчинку насильно годували бульйоном, затиснувши її голову між колінами. Дівчинка спочатку зовсім не хотіла їсти, пручалася, страждала, плакала, а потім — зовсім не могла їсти. Але мама вважала, що «треба». І сльози дочки не могли заглушити її власний травматичний досвід поневірянь і страшного голоду.
У більшості моїх 35−45-річних клієнтів є подібні історії «любовного насильства» батьків.
Та що там, вчора 30-річна програмістка плакала крокодиловими сльозами, коли мама, привізши два баули непрошених і непотрібних продуктів з села, лягла помирати (в прямому сенсі), коли ці непотрібні продукти діти брати відмовилися. Вибір мертва мама або свої правила життя — відчайдушно очевидний.
«Залізні» мами й бабусі, як вони стали такими? Війни, революції, репресії, перевороти, голодні дев’яності. Не кожній країні видався такий вік. Чоловіків вбивали, або вони «ламалися» і йшли. Жінки виживали, як могли. Їхня доля — постійний стрес, непосильна праця, життя на межі емоційних і фізичних сил і душевний біль.
Зрештою, на що перетворювалася жінка? У «бій-бабу», «бабу з яйцями», «коня в спідниці». Тобто на людину, яка так довго несла непосильну ношу, що звикла і скам’яніла. Перестала відчувати себе і будь-що взагалі. На ласки, телячі ніжності, тим паче емпатію і співчуття просто немає сил — тут не завити б.
Про те, як важлива здорова, безпечна прихильність до матері, повноцінний емоційний контакт з нею, є безліч досліджень. Однак із «залізною» матір'ю це неможливо. Така мати досить часто, і як правило несвідомо, здійснює по відношенню до дитини вербальне насильство, а якщо дитина продовжує чинити опір, а сил немає зовсім — і не тільки, ось як той випадок з примусовим годуванням.
Гадаєте, мати з бульйоном хотіла завдати доньці болю? Ні, так виявлялася її любов. Звісно, загорнута у власні страхи, агресію і травми.
В описаній ситуації важливими виявляються дві речі.
Така мати може завдати емоційної травми дитині, навіть якщо вона живе, бореться і виживає тільки заради неї.
Від того, що насильство або нечутливість виявлялися до дитини «не зо-зла», ми не стаємо менш травмованими дорослими.
Психіатр Акемі Томода довела зв’язок між відсутністю проявів любові (обіймів, пестощів, похвали), вербальним насильством у дитинстві, і змінами сірої речовини мозку.
Це впливає на:
— здатність працювати з емоціями: образливість, тривожність, витіснена агресія, сором, і багато іншого часто — симптоми описуваної ситуації.
— здатність впоратися зі стресом: вічна напруга, хронічна втома, невміння розслабитися — як правило, звідти
— вміння створювати тісні емоційні зв’язки: почуття самотності — навіть якщо є партнер або коло спілкування
Що відбувається з дітьми «залізних» матерів?
Вони, як правило:
— мають труднощі з контролем емоцій;
— демонструють неадаптивну поведінку;
— проявляють схильність до тривожності та депресії;
— відрізняються слабким психічним і фізичним здоров’ям.
Ну і що ж робити, якщо ми такі діти? Пам’ятати, що, на щастя, мозок зберігає пластичність (здатність утворювати нові нейронні зв’язки) протягом усього життя. А, отже, багато в своєму житті ми можемо переписати. Зокрема, зупинити досвід передачі травм з покоління в покоління.
Текст публікується з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.
матеріалів розділу Life
