Інакше болітиме все життя. Що треба знати про стосунки з батьком
Наталія Гаєвська: «Відсутній батько — і мова, в першу чергу, йде про емоційну холодність, — це вічно ниюча рана в душі» (Фото:deagreez1/Depositphotos)
Часом десь в далекому куточку нашого серця знову вкотре з’являється маленька дитина
Те, чого ми ніколи так і не сказали своєму татові… Можливо, тому що були дітьми і не розуміли, що з нами відбувається?
Можливо, тому що боялись, що нас не почують і висміють, заперечать, знецінять наші переживання? Можливо, вже ставши дорослими, такими великими та солідними, ми доклали максимум зусиль, щоб все забути і стати для власних дітей тим батьком, якого так бракувало самим? Можливо.
Але часом десь в далекому куточку нашої серця знову в котрий раз з’являється маленька дитина, якій так хочеться сказати через всі ці роки:
— Тату, поговори зі мною!
«Мій батько завжди мовчав; так, ніби його і не було. Всім заправляла мама, саме в неї була справжня влада в сім'ї, батько мало що вирішував, до нього неможливо було достукатися. Напевно, будучи дитиною, я дуже страждала, бачачи батька у вічній емоційній комі, але з часом звикла… Ймовірно, саме тому з емоційно відкритими людьми я відчуваю себе в безпеці, але в тих стосунках, які створюю сама, я дуже закрита, недоступна. І я знову страждаю від відсутності емоційного зв’язку».
Коли батько — «маленька дитина», то хтось повинен стати дорослим
Відсутній батько (не обов’язково це фізична відсутність, мова в першу чергу йде про емоційну холодність) — це вічно ниюча рана в душі, незалежно від того чи вам 5, чи 25, чи 55 років.
Такий досвід ніколи не минає безслідно, і у майбутньому, ставши дорослим, коли сам почнеш створювати стосунки, будеш поперемінно або страждати від «відсутності», віддалення партнера, або ж сам станеш таким уникаючим та емоційно холодним «батьком». Ви будете грати ці ролі поперемінно, і в безсиллі спостерігатимете, як ваші власні стосунки тануть від нестачі близькості, довіри, тепла.
— Тату, візьми відповідальність!
«Тато залишив нас з мамою і пішов»;
«Батько пив»;
«Тато брехав, не стримав жодного слова».
Коли батько — «маленька дитина», то хтось повинен стати дорослим. Цим дорослим стає син або дочка, беручи на себе відповідальність і замість тата, і за тата, а часом ще й за маму і за братів та сестер.
Надалі життя перетворюється на служіння, якого неможливо уникнути. Самотність, емоційний голод і туга заганяються глибше, витісняються, а навички серйозної, гіпервідповідальної людини ростуть і міцніють, але не на користь собі, а задля блага інших, щоб хоч так відчувати свою потрібність і цінність.
— Тато, визнай мене!
Буває так: як би не старався, щоб не робив, не можеш заслужити повагу батька.
Добре вчишся — «можеш краще», робиш успіхи в спорті — «ти ще не олімпійський чемпіон», намагаєшся допомагати по дому — «мало допомагаєш».
Рана невизнання може потім боліти все життя. Навіть досягнувши значних успіхів в якійсь галузі, ви будете продовжувати чути тепер вже свого «внутрішнього» батька: «Ти недостатньо хороший».
Надалі ви можете шукати визнання в інших людей — вчителів, приятелів, у майбутньому — колег. Але невизнання батька завжди буде нагадувати вам зсередини, що все це тимчасово. Потрібно щодня доводити, що ти гідний — цієї роботи, цього статусу в суспільстві. І навіть отримавши визнання, ви в глибині душі чекатимете викриття — так говорить, критикує та знецінює батько всередині.
— Тату, захисти мене!
Не так важливо, чи присутній батько фізично, або ж його немає; найважливіше — наявність в нього наміру стати на твій захист, на твій бік. Чи готовий він особисто пригрозити кривдникам, чи навчить давати відсіч? Або ж, прийнявши твій страх, допоможе знайти вихід, підбадьорить?
Поки ви малі, безпорадні та слабкі, ви потребуєте батька, який сильніший за вас. Адже, якщо батько готовий захистити від крикливої тітки, великих хлопців чи злої собаки — це дасть впевненість: «Світ на моєму боці, я захищений», — і з часом ви самі зможете відстоювати себе перед будь-якими людьми, які посягають на ваші межі. І мова зараз йде не стільки про фізичну самооборону, скільки про повагу до своїх прав — наприклад, не змушувати себе робити того, чого не хочеш.
Сильний, справедливий батько подарує вам довічне право на захист себе.
Якщо ж цього не сталося, ви не були захищені, ви приречені боятися — тих, хто нагадує вам великих або сильних, дорослих або навіть дітей. Ви боятиметеся тих, кого боялися в дитинстві.
Текст публікується з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут
