Це складно. Як дорослим дітям вижити поруч із батьками в одному домі
Олена Любченко: «Залиште батькам право мати свої цінності та звички» (Фото:AllaSerebrina/Depositphotos)
Спілкуватися та обмінюватися думками — так; втручатися та наполягати — ні
Знов дуже багато питань, як дорослим дітям вижити поруч з дорослими батьками.
Отже, коротко.
Це складно. Бо дорослі, сформовані люди сепаруються, дистанціюються, створюють свою сім'ю зі своїми правилами існування, побутом, звичками, тощо, та живуть окремо — тому що це природно.
Тобто жити декільком поколінням разом трохи неприродно, або потребує певних умов. Яких?
Наприклад, велике помістя, щоб всі члени родини мали власний приватний простір, де можна побути на самоті, не слухати чиїсь дискусії про політику, усамітнитися, зайнятися сексом з партнером, без страху, що у мами від цього підвищиться тиск, або з’ясовувати з цим партнером стосунки без вболівальників, коментарів, цінних рекомендацій тощо.
Інша умова може бути такою: добровільне дотримання сімейної ієрархії. Наприклад такої, де всі знають, що батько сімейства — гуру і мудрець, його слово — вирішальне, і всі без винятку з цим погоджуються, а не починають безкінечні конфлікти та образи.
Кожна доросла людина перш за все відповідає за своє життя
Більш реалістичною умовою може бути мати спільні правила життя, які влаштовують усіх: наприклад не втручатися у справи поколінь ніколи і ні при яких обставинах.
І ще багато чого може сприяти більш гармонійному співіснуванню, але, як правило, нічого подібного в нашому житті не існує, коли ми опиняємось на одній житлоплощі, тому нам так важко разом.
В сучасних умовах стосунки з батьками більш-менш здорові, коли є правильна дистанція.
Тобто люди різних поколінь, а значить із різними цінностями, звичками, знаннями, досвідом, цілями та світоглядом дистанціюються. В ідеалі живуть окремо, поважають різність світоглядів та не лізуть у життя одне одного.
Наголошую: не лізуть в обидва боки!
Як мамі треба донести, що вам подобаються червоні штори і тому вони будуть довічно прикрашати ваше життя, і її це не повинно турбувати ніколи. Ніколи, навіть, коли приїжджає тьоть Люба! Так і вам треба відчепитися від батьків і не тріпати старим нерви розмовами, де і як їм буде краще жити, що радять експерти усіх галузей людям похилого віку, та як правильно садити часник згідно досліджень британських вчених.
Спілкуватися та обмінюватися думками — так; втручатися та наполягати — ні! Дистанція підтримується з обох боків.
Далі. Вчора хтось спитав про «довічний борг батькам». Це щось із середньовіччя.
Чи потрібно піклуватися за необхідністю про старих батьків? Так. Це прояв нашої людяності.
Чи треба класти життя у жертву батькам? Та нє. Це прояв нездоров‘я та залежності. І ще купи відхилень.
Де та межа?
У розумінні екзистенційного закону, що кожна доросла людина перш за все відповідає за своє життя.
У цьому твердженні кожне слово важливе, тому прочитайте, будь ласка, ще раз вголос. «Кожна доросла людина перш за все відповідає за своє життя».
Тобто: з батьками важливо вміти відстоювати свої кордони; навчити поважати ваші інтереси, цінності та думки; в свою чергу залишити їм право мати свої цінності, звички та облуди. Це — гігієна існування двох дорослих, які опинилися поруч.
Чому це стало аж так актуально? Бо війна змусила нас з'їхатися, з тих чи інших причин. Тобто ми опинилися в неприродних, незвичних, стресових, умовах в стані підвищеної тривожності, знервованості, занепокоєності та образи.
Два дорослих покоління людей, які опинилися на одній житлоплощі — це само по собі неприродній стрес. Особливо, якщо вони вже роками жили окремо. Плюс психологічний стан. Плюс актуальный контекст.
Конфлікти — неминучі. Вони будуть відкритими чи латентними. Виллються в скандали, образи, хвороби, виснаження, депресію, чи щось ще.
А значить, відновити психологічну та фізичну дистанцію — необхідність для співіснування.
Що можна зробити?
1. Встановити та суворо дотримуватися правил сумісного існування.
Просто разом сісти та вголос це проговорити: «Давайте домовимось жити за такими правилами». Бо само собою воно може бути людям із іншим світоглядом зовсім не зрозуміло.
2. Розтлумачити, що для вас особисто неприйнятне. І спитати, чи є таке у батьків і як ви можете його не чіпати?
3. Позначити свою приватну територію, куди іншим вхід заборонено. Позначити свої психологічні кордони, нагадувати батькам про свій вік, а собі — про вік батьків.
Все це може «спрацювати» не з першого разу.
Але перевірено та досліджено: якщо бути терплячими, послідовними та наполегливими, повторювати це кожного разу при порушенні, люди звикають і приймають навіть незвичні правила.
Час від часу треба нагадувати собі істину Капітана Очевидність: як би вас не бісила, не ображала і не здавалася дурною поведінка батьків, ваші старі батьки, скоріш за все, не поміняються так, як би ви хотіли все своє життя. Тому залиште їх в спокої та займіться своїм життям.
Текст публікується з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут
