Складні почуття. Чому нам важливо зберігати «спільну реальність»

1 грудня 2022, 23:50
Світлана Ройз: «Війна, втома, стрес, постійна напруга роблять наші почуття та висновки поляризованими» (Фото:stockasso/Depositphotos)

Світлана Ройз: «Війна, втома, стрес, постійна напруга роблять наші почуття та висновки поляризованими» (Фото:stockasso/Depositphotos)

Тим, хто за кордоном, має бути не тільки фізично, а й емоційно куди та до кого повертатись

Знаєте, я сьогодні розплакалась. Коли знайома надіслала свої фото з різдвяної Європи. Це складні почуття — коли ти одночасно радієш, щиро радієш за неї. Радієш і за те, що вона, нарешті, почала дозволяти собі задоволення. І знаєш, що це був твій свідомий вибір — бути зараз в інших умовах.

Відео дня

Але в той момент це було відчуття, наче крізь зціплені щелепи прорвався якійсь внутрішній стогін. І ти починаєш жаліти всередині себе цю внутрішню дитинку, яка теж хоче в таку красиву казку і так красиво посміхатись. І в цей момент, саме перед цими фото, у своїй реальності — знов 14 годин без світла — ти відчуваєш особисту втому й особисту вразливість.

Амбівалентні почуття зараз складно витримати. Війна, втома, стрес, постійна напруга роблять нашу реальність, наші почуття та висновки поляризованими. А те, що складно витримується, може перетворюватись на злість, агресію на тих, хто демонструє інший досвід. І це не просто усвідомлювати та контролювати зараз.

Те, що складно витримується, може перетворюватись на злість

Як тільки у мене, коли читаю, дивлюсь, аналізую щось, виникає роздратування, я собі повторюю, як мантру: «Стоп! Не звинувачувати! Ти не знаєш, через що саме проходить людина. Ти не знаєш її потреб. Стоп! І себе теж не звинувачувати!»

«Ти зреагувала не на людину, а на свою невтілену потребу в безпеці та безтурботності. Але ти ж знаєш, що реальність і цієї жінки не безтурботна. Людина ділиться своїм досвідом, тому що і їй теж потрібні „свідки її реальності“, вона хоче з тими, кого відчуває своїми, розділити доторк до цієї краси. Просто ти зараз це не можеш вмістити».

Але… ми відчуваємо «своїми» тих, з ким у нас «спільна реальність». І, можливо, це наша глобальна задача — тримати фокус на цьому.

Тим, хто за кордоном, має бути не тільки фізично, а й емоційно куди і до кого повертатись.

Тим, хто в Україні, важливо зберігти зв’язок, бо витримувати втрату стосунків — це для нас ще більше виснаження.

І ми всі не винні в складних почуттях. Нам, правда, всім зараз складно.

Я думаю, як створювати цю «спільну реальність»? Може, йти на рівень, що неушкоджений війною. Може, тримати фокус на тому, що у нас всіх одна мета. У нас всіх один ворог. Ми всі — українці. Ми всі робимо все можливе, щоб підтримати один одного і підтримати фронт.

І якщо нас щось дратує, це не тому, що людина свідомо хотіла нас ранити. Може, вона сподівалась, що ми розділимо «її реальність»?

А якщо мені хочеться казки, я буду радіти за тих, у кого вона є. І створювати її в тих умовах, які зараз є у мене.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо NV
X