Звіряйте реальності. Як не втратити, а зміцнити зв’язки зі знайомими під час війни

26 червня, 11:40
Світлана Ройз: «Щира близькість робить нас сильнішими» (Фото:monkeybusiness/Depositphotos)

Світлана Ройз: «Щира близькість робить нас сильнішими» (Фото:monkeybusiness/Depositphotos)

Спілкуючись з конкретними людьми, треба ставити собі запитання: а яка реальність зараз у них?

Спільна реальність — коли ми споріднені однією правдою. Ми близькі з тими і цінуємо близькість з тими, з ким у нас «спільна реальність». І це водночас об'єктивне та суб'єктивне відчуття. Можливо, ця спільна реальність і спільна правда — в цінностях, можливо, в досвіді, можливо, в оцінці подій, надіях, баченні майбутнього.

Відео дня

Коли я бачу в стрічці дописи знайомих, це може бути в минулому близька мені людина, а зараз іноді відчувається — у нас точно не спільна реальність. І ця людина, проживаючи свій досвід війни (неважливо, в Україні чи за кордоном), не відчуває іноді недоречність своїх порад, фото, дописів.

Я вже писала про пораду закордонного спеціаліста — дитячого психолога — після повернення з укриття зробити дитині ванну з ароматичною олією троянди. Прямо уявляла це в Харкові чи Маріуполі. Це для мене вже внутрішній мем, коли читаю чи бачу щось «таке».

Війна зазвичай робить людей одинокими

Думаю про реальність тих, хто зараз на фронті, і як вони сприймають наші слова та емоції. І думаю про те, щоб попри різний досвід не втратити зв’язок з тими, хто точно «свій» — я з собою розмовляю, що треба бути тактовнішою, ставити собі запитання, коли спілкуюся з конкретними людьми, а яка реальність зараз у них? Шукати те, що у нас спільне, підтримувати зв’язок і вибудовувати знов відчуття близькості. Не тільки через спільну травму і біль, через спільне життя.

Я пам’ятаю, як я на другому місяці війни хотіла прекрасній знайомій надіслати відправлення в Київ з більш безпечного Івано-Франківська — щиро хотіла, бо знайшла те, про що вона просила в фб і точно потребувала. Але в її реальності, про яку я не знала, не працював ліфт і вона би те, в чому, правда, була потреба, але що важило 10 кг, не донесла б на свій високий поверх. В місті не працював транспорт, були такі часті сирени, що не уявляю, як вона діставалася б до пошти. Вона мені тактовно відмовила. А я задумалась про наші такі спільні і такі різні досвіди.

Зараз нам потрібно ще чутливіше «звіряти реальності» — щоб не втратити, а зміцнити зв’язок. І одночасно бути уважними — бо ми так потребуємо близькості, так вразливі, що цим можуть маніпулювати.

А ще… Ми бачимо наш прапор, чуємо нашу Червону калину, говоримо нашою мовою, перераховуємо гроші для наших ЗСУ, плачемо від всіх наших спільних втрат, радіємо нашим досягненням — і це ж ознаки, маркери «спільної реальності». Нашої.

Вчора на семінарі я казала вчителькам та вчителям: «Ми зараз всі — родина, бо у нас спільна правда, спільний біль, спільна мрія — у всіх одна».

Війна зазвичай робить людей одинокими. Такий механізм впливу стресу.

Щира близькість робить нас ще сильнішими.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X