Скільки спорту потрібно дитині. Блог Тетяни Ворожко

30 квітня 2017, 08:03
Дитячий спорт у США може спустошити гаманці батьків, але не гарантує результатів дітям

З 7 до 14 років мій день починався о 5:40 ранку. Поки всі спали, я сама збирала речі та, в супроводі зграї бродячих собак, йшла в басейн на ранкове тренування. Увечері було ще одне двогодинне тренування. І так щодня, крім неділі.

Відео дня

А влітку я їздила в спортивні табори, де обсяг фізичних занять перевищував усі можливі норми. Так, в десять років я поїхала в табір біля міста Арзамас-16 (Мордовія). В день ми пробігали по 10-15 кілометрів, ще 6-8 - пропливали, а також виконували різні силові вправи. Саджаєш, наприклад, на спину важчу за себе напарницю і біжиш з нею вгору пагорбом. І вічно ходиш голодна, адже спортивна зміна знаходиться в звичайному таборі, і харчування у всіх однакове.

До секції з плавання я записала себе сама, добиралася в басейн сама, а також самостійно залагоджувала усі питання, які виникали з вчителями через мої поїздки на змагання. Моя мама навіть не знає назви всіх стилів плавання. Це було щось, чим займалася дитина, і батьки до цього відношення не мали.

Мої спогади про дитячий радянський спорт викликають жах у американців, і уявляються їм чимось між румунським дитячим будинком і ГУЛАГом. Але сама я до останнього часу сприймала цей підхід як цілком нормальний. Чогось подібного я чекала і для свого сина. Яким же було моє здивування, коли, записавши його в чотири роки на плавання, я дізналася, що заняття проходять раз на тиждень і їх всього шість. Під час самих занять, які тривають 45 хвилин, тренер працює з кожною дитиною індивідуально, тому 30 хвилин з 45-ти дитинча просто сидить на бортику. Потім можна взяти ще 4-6 подібних модулів, кожен з яких триває не більше, ніж півтора місяця.

Спортивна секція може обійтися дорожче за університет

У цілому в США існує величезна варіативність в організації дитячого спорту. Можна ходити раз на тиждень в місцевий клуб здоров'я, куди беруть усіх бажаючих. Можна потрапити в шкільну команду, займатися 2-6 разів на тиждень і брати участь в змаганнях. А можна найняти персонального тренера чи приєднатися до приватної команди і присвятити своє життя виключно спорту, організовуючи навчання і все інше навколо тренувань. Американські олімпійські чемпіони та зірки спорту відносяться до останньої категорії і тренуються навіть більше, ніж я свого часу.

Якщо дитині не пощастить отримати спортивний грант або іншу фінансову допомогу, за все платять батьки – навіть якщо юний спортсмен представляє штат чи країну на міжнародних змаганнях

І якщо дитині не пощастить отримати спортивний грант або іншу фінансову допомогу, за все платять батьки - навіть якщо юний спортсмен представляє штат чи країну на міжнародних змаганнях. В залежності від виду спорту, віку дитини, рівня, на якому вона займається, та навіть місця проживання, щорічні витрати на спортивні заняття коливаються від $50 до понад $20 тисяч на рік.

Мій колега, відеооператор Брюс Федер, витратив $100 тисяч на синові заняття хокеєм. Розповідає, що до цього син Брендан ходив на бейсбол, який їм обходився лише у $100 на рік: $50 доларів за участь в дитячій лізі та ще стільки ж за недороге обмундирування. (Ліги набирають на сезон дітей в команди, складають графік та призначають тренерів).

Але побачивши хокейну гру, маленький Брендан нею загорівся. Батьки спочатку опиралися захопленню сина. «Я зайшов в спортивний магазин, побачив скільки воно все коштує і негайно вийшов», - згадує Брюс. Але коли поруч з їхнім будинком побудували спортивну арену, яка стала основним місцем тренування команди Washington Capitols, вони здалися.

Спочатку треба було платити за участь в лізі та обмундирування, але з кожним роком витрати зростали. До них додалися поїздки на змагання та збори. Якщо ковзани для семирічної дитини коштували $125, то для 15-річного гравця юнацької ліги - не менше $600. Щорічний внесок за участь в лізі зріс до $1,5 тисяч. У складі команди Брендон їздив по всій території США, в Канаду, Європу та навіть провів тиждень в Єкатеринбурзі (в спортивному таборі). Витрати на хокей зросли до $20 тисяч на рік.

Спортивне навантаження теж росло: з 3-4 занять на тиждень (7-9 років) до 5-годинних тренувань та ігор 6 разів на тиждень (з 16-ти років).

Брюс та його дружина належать до середнього класу. «Але в нас дуже щедрі бабусі з дідусями. Гарна система підтримки, - говорить він. – Більшість же батьків партнерів мого сина по команді – надзвичайно заможні. Я говорю про мільйони». Можна хокеєм займатися й за менші гроші, пояснює Брюс, але не на такому рівні. До того ж бажано жити на півночі країни – там сильніші місцеві команди, і не доведеться стільки подорожувати.

Чимало батьків розглядають захоплення дітей спортом як інвестицію, щоб у майбутньому отримати спортивну стипендію в університет. У випадку Брюса це не спрацювало. Жоден з тренерів кращих хокейних команд американських університетів Брендана не запросив. Сьогодні йому 20, і він – студент Університету Денвера. Навчання коштує $63 тисячі на рік. Якби він пішов до місцевого, скромнішого коледжу, освіта б обійшлася в $90 тисяч за всі чотири роки навчання.

«З наступного року Брендан буде платити за себе сам - кредит візьме», - наполягає його батько. Втім, про витрачені кошти він не шкодує. Каже, що хокей зробив з його сина сильну, зрілу та розумну людину.

Батьки – тренери, спортивна освіта не потрібна

Поки син грав у бейсбол, Брюс сам був йому за тренера. Це дуже поширене явище у США. І для цього зовсім не обов’язково мати відповідну освіту чи навіть розряд у спорті. Мій знайомий Генріх Карпинський, програміст з України, який живе в околиці Вашингтону, футболом у дитинстві займався виключно «дворовим», але це не завадило йому тренувати дві команди, в яких грають його сини.

«Коли підійшов час ділити дітей на команди, виявилося, що їх записалося так багато, що не вистачало тренерів. Коли немає тренера, немає й команди. Батькам повертають гроші, діти плачуть, соплі розмазані по футболці. Тому коли директор ліги запитав, хто з батьків готовий стати тренером, я зголосився. Я точно не перший, хто тренує в футбол, нічого в цьому не розуміючи», - розказує Генріх.

Тренерська посада, говорить він, дає йому можливість обирати час та місце тренувань, а також робити цікаві спостереження.

«Найкращі ті батьки, які вже були тренерами. Вони спокійно сидять на пагорбі, п’ють каву, балакають про життя та насолоджуються погодою. Є батьки, які постійно спізнюються, і це зрозуміло – робота, затори на дорогах. Є батьки - потужні «фахівці» в спорті, і, як правило, в усіх його видах. На тренуваннях та іграх вони зазвичай енергійно кричать дітям, що саме їм робити, використовуючи якомога більше спортивної термінології. Ну і, звичайно, «батько невдоволений». Він незадоволений місцем та часом тренування, незадоволений, що його дитині приділяють мало уваги на тренуванні. Незадоволений тим, що його дитину мало випускають на поле; тим, що ігри програються», - поділився Генріх.

Темні сторони дитячого спорту

За останні 10-15 років кількість дітей, які займаються організованим спортом в США, значно зросла. Оскільки бігання по вулиці і стрибання через скакалку без нагляду дорослих може закінчитися позбавленням батьківських прав і прийомною родиною для дітей, організований спорт стає чи не єдиним способом порухатися і отримати фізичне навантаження.

Крім фізичного навантаження і позитивних наслідків для здоров'я, в заняттях спортом є багато інших переваг. Психіатр Джим Тейлор стверджує, що діти, які займаються спортом, мають вищий IQ, а також «вчаться важливим життєвим навичкам, таким як важка праця, терпіння, наполегливість, уміння приймати невдачі та програші». У командних видах спорту діти розвивають соціальні навички, а в індивідуальних - внутрішню мотивацію і самостійність.

Але в дитячому спорті є і свої темні сторони. У статті під назвою «Темні сторони молодіжного спорту» професор Рутгерського університету, колишній головний психолог Олімпійського комітету США та доктор наук Шейн Мерфі пише таке:

Батьки, вболіваючи за своїх дітей, особливо найменших, починають непристойно поводитися: сперечатися з тренером, кричати на свою або чужу дитину, чим завдають власним дітям психологічної травми. А можуть в емоційному пориві і огріти по голові тренера чи рефері. Потім дуже соромно, а іноді й дорого коштує.

Експлуатація дітей, які демонструють спортивний талант. У 1993-му році соціолог Пітер Доннелі навіть пропонував прийняти спеціальний закон, який захищає інтереси юних елітних атлетів, на яких заробляють батьки та тренери.

Організація дитячого спорту за принципом професійного, внаслідок чого його покидає значна кількість дітей. Вони або не відповідають фізичним вимогам, або їм стає нецікаво, занадто важко, поглинає весь їхній вільний час.

Шкода здоров'ю і травми. Мерфі цитує дослідження, яке виявило, що з 695 обстежених молодих спортсменів 39% страждали на булімію. Щороку чотири мільйони юних спортсменів потрапляють у відділення травматології. Зростає кількість пошкоджень суглобів через надмірну експлуатацію. Навіть серед школярів зустрічається вживання стероїдів. Так, дослідження серед школярів середніх класів у штаті Массачусетс виявило, що 2,7% з них сиділи на стероїдах. А хлопчики-спортсмени, вказує Мерфі, вживають більше алкоголю, ніж їх менш спортивні ровесники.

Племінник мого чоловіка сильно пошкодив нирки, після того як тренер з бейсболу змусив усіх юнаків присідати нескінченну кількість разів в якості покарання за погані оцінки декількох гравців. У 17-річного Раяна розірвався м'яз і вміст волокон потрапив у кров, а потім - у нирки. Провівши тиждень у лікарні, він розпрощався зі спортом, якому присвятив з десяток років.

Сексуальна експлуатація дітей і насильство над ними. Це зустрічається вкрай рідко, але буває. Нещодавно USA Today опублікувало розслідування, в якому задокументовано сексуальну наругу та експлуатацію 368 гімнасток за останні 20 років. Наймолодшій з-поміж них було шість років.

Свого сина я почала вчити плавати з чотирьох місяців. Перш за все, щоб не хворів і навчився триматися на воді. Я його треную сама, в кращому разі раз на тиждень. Він ходить на секцію карате, яка в нашому випадку відіграє роль продовженого дня, а ще ми інколи їздимо кататися на гірських лижах. Будь-яких олімпійських амбіцій щодо нього у мене немає. Краще будемо на коледж відкладати, ніж розраховувати на спортивну стипендію.

Текст опубліковано з дозволу автора

Колонка опублікована на сайті Української служби «Голосу Америки». Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X