Складний вибір батьків українських учнів за кордоном

31 жовтня, 22:03
Іванна Коберник: «Вигорання ще нікого не зробило успішним» (Фото:yacobchuk1/Depositphotos)

Іванна Коберник: «Вигорання ще нікого не зробило успішним» (Фото:yacobchuk1/Depositphotos)

Днями я поділилася у Фейсбук відгуками німецьких вчителів, які розгублені та не розуміють, як вирішити неочікувану для них проблему — їхні українські учні-біженці виснажені і перевантажені

Деякі засинають прямо на уроках. Причина — діти після повного дня в німецькій школі пообіді вчать усі предмети в українській школі онлайн. Вони не виконують скромних німецьких домашніх завдань, пояснюючи це важливими українськими контрольними, наприклад, з музики чи фізкультури. Діти посилаються на твердження своїх українських вчителів: «Не будете вчити і здавати все — вас не візьмуть назад до вашого класу».

Відео дня

Сотні коментарів під постом виявили, що питання болючіше, ніж я думала. Батьки наче бачать перевантаженість дітей, але не готові з цим боротися.

Кілька моїх спостережень про подвійне навантаження навчанням українських дітей за кордоном і чи є з цього вихід.

Українські батьки розгублені, і тут головна причина — невизначеність. Вони не знають, коли буде безпечно повертатися з дітьми в Україну. Ніхто не знатиме, скільки триватиме війна, але більшість українок за кордоном хочуть, щоб діти підтримували зв’язок з Батьківщиною. Навіть (і це я теж побачила з коментарів) якщо усвідомлюють, що залишатися на чужині доведеться не місяці, а роки. При цьому відвідування місцевої школи в більшості країн ЄС є обов’язковим. У Польщі та Чехії через брак місць влада дала можливість створення українських шкіл з українськими вчителями і програмою, але не всім пощастило жити поруч з ними.

Більшість дітей зараз вимушені навчатися мовою, яку вони погано знають, і в цій ситуації на багатьох уроках їм важко бути успішними. При цьому значна кількість українських мам вважає європейську шкільну освіту гіршою за українську, міряючи її лекалами пострадянської освіти. В європейських країнах інакше розподілене навантаження, легше в початковій і середній школі і важче — в старшій, більше уваги приділяється розвитку м’яких навичок, що українські мами вважають грою, а не освітою.

Більшість дітей зараз вимушені навчатися мовою, яку вони погано знають

Водночас отримання української освіти виглядає відносно легким. Є можливість підключатися онлайн, зберігати зв’язок з рідним класом. Школа виявилася серйозним центром тяжіння до України, але, схоже, нерідко цей магніт веде себе несправедливо відносно дітей і підштовхує до того ж батьків.

Судячи з численних відгуків дітей і батьків, вчителі і керівники шкіл суттєво тиснуть на учнів за кордоном, вимагаючи виконання абсолютно всіх завдань з усіх предметів. Факт того, що дитина навчається в європейській школі, жодним чином не береться до уваги. Інформація про те, що є різні варіанти атестації, до батьків і дітей не доноситься, зате активно використовується шантаж і залякування — не будете виконувати все, не візьмемо до школи назад.

Це складна ситуація, в якій, на жаль, Міністерство освіти і науки так і не розробило чітких роз’яснень і чітких алгоритмів дій. Але насамперед хочеться звернутися до батьків.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Від нас жодним чином не залежить, чи змінить свою байдужу позицію МОН і чи надасть чіткі роз’яснення, чи спростить програму атестації дітей, що навчаються за кордоном. Судячи з управлінських рішень міністерства в умовах війни, з проекту бюджету-2023, де бюджет освіти порізали більше, ніж будь-яку іншу галузь, з останнього інтерв'ю міністра Шкарлета, де він з одного боку каже, що «жодних обмежень щодо визнання результатів навчання дитини за кордоном на сьогодні не існує», а з іншого — в кожній відповіді намагається просунути ідею «та й проблеми цієї не існує, що ви придумуєте» — батькам не варто чекати заяв від МОН, які б дали чіткі відповіді на ваші питання і полегшили б ваші батьківські рішення. Батькам — а в нашому випадку мамам за кордоном — доведеться приймати рішення самостійно. І я наполегливо закликаю — на мить відключитись від постійного потоку невизначеності, від вимог і шантажу, поглянути на своїх дітей і спробувати без емоцій зафіксувати — що ви бачите.

Якщо ви бачите дитину, яка біжить зі своєї місцевої школи, боїться запізнитися на український онлайн-урок, — не через страх чи ваші вимоги, а сама! — якщо вона розповідає, що цікавого вони на українських уроках робили, чи як їй цікаво зробити якийсь проект, що спільного вони роблять з українськими однокласниками — допоможіть такій дитині, чим тільки можете. Якщо дитина щиро, сама хоче щось вивчати — це треба тільки вітати і підтримувати.

Якщо ви бачите виснажену дитину, з потухлим поглядом, яка говорить лише про дедлайни і вимоги вчителів, або яка навіть прямо жаліється на неможливість тягнути дві школи — просто почуйте свою рідну дитину. Виснаження і вигорання ще нікого не зробили успішним. Ваша дитина не вчиться в такому стані, вона нічого не пам’ятатиме, як тільки ви чи вчителька відійдете від неї зі своїми вимогами. Єдине чому вона вчиться, це викручуватися, брехати та симулювати, щоб отримати оцінку і не чути погроз «ми не візьмемо тебе в твій рідний клас». Одиниці дітей здатні чесно тягнути дві програми двох шкіл. Решта — просто вчиться лицемірству.

Тепер, коли ви зафіксували те, що побачили, давайте чесно поговоримо про те, чого ви хочете і чи це справді в інтересах дитини. Чудес не буває і в добі все ще 24 години. І ви справді не знаєте, коли повернетесь в Україну. Щоб зберігати зв’язок з Батьківщиною, справді варто знайти можливість вивчати так званий українознавчий компонент — українську мову, літературу та історію України.

Таку можливість дає Всеукраїнська школа-онлайн — там є уроки для всіх класів з 5 по 11, безкоштовні заняття з цих предметів пропонують громадські організації «Смарт освіта», «Навчай для України» та інші. Також не менш важливо допомагати дітям зберігати звʼязок з друзями. Так, наші діти травмовані досвідом війни, але давайте робити їх сильнішими нашою підтримкою і вірою в них, а не тиском і вимогами відповідати не завжди розумним правилам.

А тепер відповідь, в яку батьки за кордоном відмовляються вірити, поки їм це скаже їхня вчителька — за українським законодавством, кожну українську дитину зобов’язані взяти в школу в клас по віку. Так, можливо її протестують і виявлять прогалини, так, вони можуть бути. Але дитина, яка зміцніла в безпеці, яка вивчила іноземну мову, яка зуміла адаптуватися в новому колективі та в іншому культурному середовищі, наздожене те, що їй необхідно, значно швидше, ніж дитина, змучена зубрінням і незрозумілими контрольними.

Так, аналогічні предмети, які ви вивчали за кордоном, можуть і мають бути зараховані, про це сказав міністр Шкарлет у згаданому вище інтерв'ю, про це є офіційні розʼяснення також на сайті Державної служби якості освіти. Якщо ваша школа відмовляється це робити — ви повинні відстоювати права своєї дитини, а не робити її заручником чужого самодурства.

Так, роз’яснення МОН мали б бути чіткішими і кориснішими. Але міністр далеко, а ваша дитина близько. Захистити і підтримати її можете тільки ви. І Україні потрібні розумні освічені молоді люди, щоб відбудовувати і розвивати її після війни.

І останнє. Чимало мам висміюють і не розуміють прискіпливої уваги європейських шкіл до розвитку емпатії, співпраці і психологічної впевненості дітей. Про це можна багато говорити, але скажу лише одне: саме ця увага до м’яких навичок і вміння розуміти свої почуття і почуття інших стала причиною, що так багато європейців прихистили в своїх домівках тисячі чужих їм українських сімей. Тому для здорового суспільства це часто більш важливо, ніж знання формул і дат.

Публікацію матеріалу здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації грантового проєкту The Women in News з WAN-IFRA. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X