Найважливіший механізм. Чому ми плачемо і як це допомагає
Еволюційні психологи вважають сльози одним із найважливіших набутків людської цивілізації
Відповідала на запитання: «Що за механізм — плакати? Чому тварини не плачуть (уже точно не плачуть так, як люди)? Чому одна й та сама дія є відгуком на зовсім різні подразники, причому і фізичні і психічні: сльози від болю, радості, співчуття?»
Це дуже гарне запитання, яке досі ставлять собі (і своїм піддослідним) вчені різних спеціальностей: фізіологи, еволюційні психологи, генетики, імунологи, соціологи. І у всіх є версії, одна краща за іншу. Але, наскільки я розумію, ґрунтуючись на різних джерелах, одностайності та абсолютно доведеного пояснення немає. Хоча дещо цікаве людям вдалося дізнатися про себе.
Чому одна й та сама дія є відгуком на різні подразники? Тому що в цілому в еволюції механізми пристосування вже існуючих структур під нові завдання набагато краще реалізовані, ніж «придумати щось нове». Нове — це неекономно. Використовувати добре відоме старе — це не завжди зручно, зате не вимагає від організму додаткових ресурсів на обслуговування.
Сльози допомагають знизити негативний вплив стресу
Слізна рідина є у багатьох тварин. Вона виконує захисну функцію, оберігаючи очне яблуко від пересихання та попадання інфекції, оскільки містить багато компонентів, включаючи лізоцим — речовину з антибактеріальними властивостями. При подразненні ніжних тканин ока секреція та виділення цієї рідини підвищується і відбувається сльозотеча. Це може бути не тільки механічне подразнення ока або області, що оточує очну орбіту, а й, наприклад, загальне захворювання тварини. Сльозотеча часто супроводжує вірусне захворювання у кішок або собак і буває мало не першим сигналом про те, що домашній улюбленець хворий.
У людини сльози також обов’язково виконують свої захисні функції, зрозуміло, якщо ми сидимо занадто довго перед екранами, не блимаючи. І наші сльози виділяються у відповідь на ті самі хімічні, фізичні та інфекційні подразники. Однак, на думку фізіологів, у людини є тісний зв’язок між лімбічними системами мозку (відповідальними за емоції) та сьомою парою черепно-мозкових нервів, які посилюють виділення сліз. Цікаво, що сльози, які виділяються при «беземоційному» роздратуванні, мають дещо інший хімічний склад, ніж «емоційні сльози».
Також цікаво, що ця сьома пара черепно-мозкових нервів відносяться до парасимпатичної нервової системи. Тобто не тієї, що «збуджує» організм у відповідь на небезпеку, а навпаки — «розслаблює». Розслаблення — дуже важлива функція, яка дозволяє організму прийти в рівновагу та скористатися досягненнями, отриманими у стані напруги (ми вижили, уникли втрати або, можливо, досягли чогось важливого для себе). Тому загалом зараз ми припускаємо, що сльози — це реакція, яка настає після емоційного напруження.
У численних дослідах, де випробовуваним пропонували стресогенну інформацію, а потім або допомагали «плакати», або стимулювали «триматися» і не виявляти сльози, рівень гормонів стресу був нижчим у тих, кому сльози були «дозволені» або навіть простимульовані. Таким чином, вчені дійшли думки, що сльози — не лише безпосередня реакція при розслабленні, а й самі собою, спричинені або індуковані безпосередньо після напруження, допомагають знизити негативний вплив стресу.
Еволюційні психологи вважають сльози одним із дуже важливих здобутків людської цивілізації. Завдяки сльозам людина могла повідомити про те, що вона потребує допомоги, а спільнота могла на це відреагувати вчасно і не втратити родича. Так ми можемо спостерігати, що природною реакцією більшості людей на сльози близького є імпульс допомогти людині, обійняти її, бути поруч.
У немовлят сльози (вірніше, плач зі сльозами) з’являються не відразу, а на тому етапі формування та дозрівання мозку, коли одночасно покращується зір (дитина починає краще розрізняти емоції матері на обличчі) і диференціюються емоції (тобто, немовля вже не тільки кричить від загального дискомфорту, але можна розпізнати (принаймні, матері досить непогано з цим справляються) невдоволення, гнів, смуток у їхньому початковому вигляді. Плач зі сльозами є «соціальною мовою» немовля, яке з’являється ще до промови. Це повідомлення про те, що потрібна підтримка та увага батька. Ймовірно, немовлята, які добре і якісно плакали, краще спонукали своїх батьків дбати про них і, відповідно, виживали теж краще і передавали таке вміння далі. Можливо тому така функція сліз і закріпилася в популяції, після чого її використовували, можливо, і дорослі, вже в статевому відборі. Є дослідження, яке показало, що сконструйоване комп’ютером зображення обличчя, на яке додавали в графічному редакторі сльозу, сприймалося як молодше і привабливіше.
Сльози від щастя з’являються переважно у дорослих людей. Поки що вчені ведуть суперечки, чому це так. Але я схиляюся до тієї версії, що сльози вдячності, розчулення та любові пов’язані з нашим життєвим досвідом. Ми пам’ятаємо, коли чогось не було і, розуміючи, який подарунок отримали в цей момент, одночасно й оплакуємо ті моменти, коли його позбавили. Або навіть приєднуємося емоційно до тих, хто не має зараз того, що маємо ми. Цінність чогось, що викликає позитивні емоції, часто йде пліч-о-пліч зі страхом втратити дуже важливе і значуще. Очевидно, сльози допомагають нам відчути цю цінність на максимально можливому рівні, одночасно знижуючи стрес, який, мабуть, ми відчували, намагаючись отримати бажане.
Текст публикується з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ каналу.
Більше блогів тут
