У дітей і дорослих. Як працюють дзеркальні нейрони

10 червня 2021, 21:13

Всі знають про реакції «бий, біжи, замри» у відповідь на надмірні стимули навколишньої дійсності, але мало хто згадує про програму «слідуй»

Коли батьки годують своїх дітей з ложечки, більшість мам і тат також бабусь чи дідусів) відкривають рот, щоб дитя особливо не пручалося і теж відкривало рот. До якогось моменту це робочий механізм, бо мозок малюка містить програму копіювання батьківської поведінки. Дзеркальні нейрони, яких у людини та інших вищих приматів величезна кількість, допомагають навчатися через повторення дій, емоцій і реакцій своїх родичів.

Відео дня

Але людина пішла значно далі. Навіть у дуже ніжному віці діти людини розумної здатні навчатися через досвід. І хоч би як широко відкривав рот дідусь або тато, намагаючись умовити малюка з'їсти щось, що дитина вже спробувала і вважаэ несмачним, нічого не вдасться. Найменші просто відвертаються або випльовують їжу, хай як би мама нахвалювала пюре з броколі, показуючи на себе, як це смачно. Трохи старші дыти кажуть «ні», і це слово, як правило, в дитячому словнику з’являється раніше, ніж «так».

Тож не поспішайте засмучуватися, коли дитина не поділяє вашого захоплення від будь-чого — вашого улюбленого крем-супу з фрикадельками або томика Фіцджеральда. Ваша дитина, кажучи «ні», виконує дуже складну розумову роботу — всі її дзеркальні нейрони кажуть «копіюй це». Але вже набутий крихітний, проте особистий досвід водночас вступає в протиріччя з програмою бездумного повторення, дістає з довготривалої пам’яті, яка ще поки тільки формується, якісь спогади й асоціації, звіряє з емоціями, отриманими раніше внаслідок цього досвіду і здійснює навчання.

У великій і галасливій компанії ми здатні на такі вчинки, на які ніколи не пішли б поодинці

Це дуже енерговитратний процес. Ось чому у двох-трирічного малюка на це «ні» можуть піти всі його психічні ресурси. І далі він повторюватиме своє дорогоцінне «ні», навіть якщо ситуація вже змінилася, поки хтось не допоможе йому переключитися на позитивніші емоції. Я не закликаю батьків радіти дитячим істерикам. Але розуміння того, що заперечення запропонованого батьком або вихователем — це консолідація життєвого (поки ще вкрай убогого в порівнянні з дорослим) досвіду і валідизація здобутих (поки ще дуже суперечливих) знань, можливо, допоможе вам ці істерики пережити. З найменшою втратою дорогоцінних власних нервових клітин.

А ви помітили, що лікар отоларинголог теж досить часто відкриває рот, розглядаючи гланди навіть дорослих пацієнтів? А ще вчителі вокалу, переживаючи за своїх учнів на сцені, беззвучно співають репертуар підопічних. І не завжди це за собою помічають. Дзеркальні нейрони продовжують відігравати дуже важливу роль у навчанні і комунікації все людське життя. Тільки якщо в ранньому дитинстві у нас найактивніші рухові дзеркальні нейрони, то після п’яти років все частіше наша соціальна поведінка модулюється дзеркальними нейронами в зонах довготривалої пам’яті і емоцій (скроневій корі й амигдалі). Ось тут досвід дуже важливий. Чим більше позитивного досвіду взаємодії з оточуючими отримав мозок, що розвивається, тим більше володар цього мозку успішний у прояві емпатії й альтруїзму.

У періоди різких змін чи серед великої кількості людей, коли обробка інформації іншими відділами мозку утруднена, раціональні рішення, які приймає неокортекс, можуть гальмуватися гормонами стресу. І тоді включається одна з стресових програм, про які часто забувають згадати. Всі знають про реакції «бий, біжи, замри» у відповідь на надмірні стимули навколишньої дійсності. Але мало хто згадує про програму «слідуй». Поведінка натовпу — це реалізація саме цієї програми: дзеркальні нейрони рухові, і емоційні) диктують нам «слідуй за лідером» або «роби, як усі», в залежності від ситуації і нашого особистого досвіду. І цим програмам у ситуації стресу досить складно протистояти, навіть якщо наш досвід повністю суперечить тому, що зараз пропонує ситуативний лідер або напрямок руху натовпу.

Ось чому так успішно діють шахраї, які обирають пенсіонерів. Вони спочатку вводять літніх людей (вже схильних з огляду на вік і емоційну лабільність до хвилювань і стресових реакцій) у стан надмірного занепокоєння, потім швидко беруть на себе лідерську роль, витісняючи всіх інших, хто може вплинути на жертву злочину, і людина, як ніби «сама», оформляє на себе кредит або віддає всі накопичення злочинцям. І ось чому ми у великій і галасливій компанії здатні на такі вчинки, на які ніколи не пішли б поодинці. Добре, якщо це соціально схвалювана поведінка. Але булінг у школах і на виробництві — це частий наслідок соціального стресу. Ми відчуваємо його у великих колективах і один із способів впоратися з ним — робити щось однакове разом з усіма.

У здорових колективах із грамотним лідером дзеркальні нейрони допомагають злагодженій роботі та ефективному спільному відпочинку. А там, де лідером стає людина, схильна до насильства, або в повністю некерованому натовпі більшість копіюватиме агресивні або панічні реакції лідера або один одного (бий або біжи). Тож дзеркальні нейрони — це не абсолютне благо. Це також вкрай ефективний інструмент для здійснення маніпуляцій, переслідування та інших злочинів. Все залежить від намірів.

Повертаючись до нашого двох-трирічного малюка, його істерик і його дзеркальних нейронів: згадаймо, що саме зараз закладаються його реакції. І якщо він отримає прийняття у відповідь на своє бажання відстояти цінність свого досвіду, якщо реакція батьків на істерику буде помічною (заспокоїти, переключити увагу, відвернути, нагодувати — напоїти — взяти на ручки), а не каральна (пошмагати, накричати, засоромити, насильно ізолювати), то є шанси використання дзеркальних нейронів на благо.

Ну добре, ми дорослі. Ми все це розуміємо. Але чому ж так охота дати синові, який репетує, чарівного пенделя, а не прийняття і ось цього всього рекомендованого психологами? Та тому що у нас же теж дзеркальні нейрони. Дитя кричить. Наші дзеркальні нейрони хочуть змусити нас копіювати поведінку дитини і теж почати кричати. Але ж у нас досвіду більше. Так що ми здатні заспокоїти свої моторні дзеркальні нейрони, дістати зі скроневих ділянок і амігдали ті, що відповідають за емпатію і альтруїзм, і нагадати собі про те, що у цієї істоти досвіду ще майже ніякого. І ось зараз саме час дати їй трошки нового — хорошого і корисного.

Текст публікується з дозволу автора

Oригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X