Два погляди на світ. Як стати мудрішим і щасливішим

Коли я була ще дитиною, стався землетрус у Вірменії (саме той, що відомо під назвою Спітакський землетрус). Єдиний канал із новинами показав це все у всіх випусках. І вся моя школа міста Донецька почала збирати посилки, щоб допомогти дітям Ленінакана та Спітака. Пам’ятаю, батьки доручили мені похід у магазин і вибір вмісту посилки від нашої сім'ї. Мені дали справжні гроші та не дали жодних інструкцій.Я стиснула гроші в кулачок, бо гаманця у мене ще не було, а кишеням я не довіряла, і попрямувала до магазину іграшок Чебурашка. Теж, до речі, єдиний на той час, як і канал новин. Я йшла з конкретною метою і по конкретну іграшку, і я знайшла б її навіть із заплющеними очима. Входиш, праворуч, потім далі повз полиці, і аж унизу — руда білка зі штучного хутра. У неї ще розгинався хвіст. Білка була моєю мрією, і тепер вона летіла в Ленінакан врятувати від горя та смутку якусь дитину.Батьки, побачивши білку, сказали, що таке не можна відправляти. Там землетрус, горе й білки з відірваними хвостами по всьому місту. Треба купувати пледи, консерви й теплі речі, а я ще не доросла до таких серйозних завдань. Білку було наказано здати, а я проридала весь вечір.У будь-якій ситуації може бути місце для святаЯкось у жовтні чотирнадцятого року ми збирали одяг у шпиталь для військових, які потрапили туди ще влітку. Тоді було багато хлопців, чиї поранення та контузії потребували тривалої реабілітації. Лікарі, замовляючи щось дуже зрозуміле для шпиталю, розповіли, що хлопці досі в літньому, а надворі — осінь.Ми кинули клич по всіх знайомих, і нам почали приносити чоловічі речі. Усі зрозуміли максимально точно: несли спортивні костюми, светри та куртки. Перед відправкою ми все перебирали, сортували та хімчистили.І в одному із пакетів я знайшла краватки. То був пакет моєї подруги. Я хвилин п’ять дивилася на краватки, намагаючись зрозуміти, що незрозумілого у проханні одягнути хлопців у шпиталі. Мої міркування змінилися роздратуванням: невже можна бути таким зацикленим на тому, що цікаво тобі? Кілька днів я думала, як їй це сказати, і після години намотування кіл у лісі сказала максимально прямо.Подруга уважно вислухала мене й відповіла, що пакет збирав її хлопець, і що краватки теж її здивували. І вона сказала своєму хлопцеві, що краватки передавати в шпиталь максимально дивно, а він відповів їй: «А що якщо цей хлопець закохається і захоче піти на побачення? І тоді він зможе зробити цей день особливим, одягнувши краватку».Пам’ятаю, як я зупинилася посеред лісу і довго не могла поворухнутися.Нещодавно я читала лекцію про те, чому благодійність для дітей важливіша за морквину, і обидві ці історії зустрілися. Вони — про боротьбу нашої дитини з нашим дорослим. Того, хто вже все знає, і того, хто готовий навчатися.Вони — про два погляди на світ. Про погляд того, хто вірить, що в будь-якій ситуації може бути місце для свята, і погляд того, хто чітко знає, коли час орати, а коли у сопілку грати.Вони — про два різні підходи. Про спробу вийти за рамки і тверду впевненість, що не варто порушувати загальноприйняті норми.Вони — про простака й експерта. Про те, хто за своєю наївністю може запропонувати найкраще рішення та побачити можливість, і про те, хто навіть не зазирне за обрій своїх знань, прописаних інструкцій і затверджених порядків дій.Я довго думала про ці дві історії в контексті того, чого ми можемо навчитися, залучаючи до благодійності дітей і тих, хто ніколи не був частиною благодійного руху. І я багато думала про ці дві історії поза контекстом благодійності, просто розглядаючи їх як частину наших поведінкових патернів.Напевно, найважливіше, що хочеться сказати наприкінці року, що минає: залишайтеся завжди трохи дитиною і дозволяйте дітям бути дітьми. А ще частіше виходьте із ролі експерта. Просто сідайте за вирішення складного завдання з установкою: «А що, якби я не знав усього, що знаю, як би я вирішував це завдання?»Мені здається, що саме тоді трапляються дива. Тоді раптом бачимо світ інакше. Тоді наш дорослий стає мудрішим, а дитина — щасливішою. Тоді ми стаємо відкритими до геніальних ідей.Тоді ми раптом виходимо з парадигми «це не спрацює, бо так ніхто не робить» і входимо до «ми знайшли рішення, яке раніше ніхто не бачив». Тоді ми раптом ризикуємо спробувати.Адже немає нічого кращого за дитину, яка ще не помилялася, і експерта, яка поки не знає, як правильно.Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВБільше блогів тут

Увійти