Впіймайте момент. Чому варто рано вставати, навіть якщо це непросто

Одного ранку, у середині II століття нашої ери, наймогутнішу людину в світі розбудив його ординарець.

Можливо, це відбувалося у наметі на передовій під час війни з германцями. Або під час однієї з частих і виснажливих подорожей імперією — у Малій Азії, Сирії, Єгипті, Греції чи Австрії. Але цілком могло відбуватися й у палаці в Римі.

Це була рання година. Дуже рання.

Сонце ще не зійшло. Було прохолодно, темно і тихо.

Як і будь-якій нормальній людині, Марку Аврелію в глибині душі не хотілося вставати, а хотілося «згорнутися калачиком і залишитися під теплою ковдрою». Там було приємніше. Там було простіше.

Але потім він опанував себе. «Хіба для цього я народився? — Запитав він себе. — Для того, щоб ніжитись? Для того, щоб уникати труднощів?»

«Я маю йти виконувати свої людські обов’язки», — сказав він, витягаючи ноги і опускаючи їх на підлогу. «Хіба не бачиш, що рослини, птахи, мурахи, павуки та бджоли зайняті кожен своєю справою і намагаються, як можуть, підтримувати лад у світі», — сказав він не лише собі, а й нам. — «А ти не бажаєш братися за свою людську працю. Чому ти не поспішаєш робити те, що відповідає твоїй природі?»

Вставайте та беріться до праці

Я вперше прочитав цей уривок з Роздумів Марка Аврелія, коли мені було 19. Це було ще до того, як я покинув коледж, і я так само вмовляв себе майже щоранку. Мені треба було підніматися ні світ ні зоря, щоб йти на лекції, які мене зовсім не надихали, і моїй ницій частині відчайдушно хотілося їх прогуляти. Тому було так цікаво прочитати про те, як наймогутніша людина у світі соромила себе за те, що їй не хотілося вставати з ліжка. Цьому чолов’язі було складно змусити себе вилізти з-під ковдри і торкнутися ногами холодної підлоги — як і кожному з нас. Я роздрукував цей фрагмент і повісив на стіну поряд зі своїм столом.