Спокійний голос усередині. Як навчитися самопідтримки

«Я у себе молодець». Наша рятівна самопідтримка. Знаєте, чого я майже навчилася за ці місяці і спостерігаю за цим? Не до кісток з'їдати себе, коли щось не вдається. Замість того, щоб «злобно мотивувати» — підтримувати.

Цей спокійний голос, що підтримує, який всередині каже: «Ти нормальна, ти просто не виспалася. Ти не тупа — просто тиск наближається до температури замерзання. Ти не безвідповідальна — ти зробила все, що могла. У тебе графіки відключення світла непередбачувані. І обставини швидко змінюються».

<...>

Колись я давала домашнє завдання дорослим: придивитись, як діти піклуються про тварин, про іграшки. Що саме кажуть, як «виховують»? Вони ж будуть говорити нашими словами. І показувати наші дії. І ми почуємо не тільки те, що кажемо їм вголос, а і те, що можливо, кажемо самим собі.

Я спостерігаю, як донька розмовляє з кішкою і своїми ляльками: «Дівчинка моя, я з тобою. Ти злякалась? Так, зараз складно. Я з тобою. Ми разом. Давай я тебе візьму на руки». Коли почула вперше, подумала: «Невже насправді я так кажу?» Я не знаю, які саме слова і відчуття залишаться у неї до дорослого віку. Хотілося б, щоб всередині була сила підтримки.

Бо з неї формується навичка самопідтримки.

Цей голос «дорослого» починає звучати всередині наших дітей дуже рано. Наші внутрішні голоси зазвичай критичні. Вони кажуть словами авторитетних для нас в дитинстві людей те і так, як вони реагували на наші помилки і на наші успіхи.

Наші внутрішні голоси зазвичай критичні

Не у всіх нас є звичка реагувати схвально, та й вірити у свої успіхи та досягнення, не заслуговувати щось «корисністю», а просто чути всередині себе цей голос: «Ти чудовий/чудова, я так тобі рад/рада. Я з тобою. Ти точно впораєшся. Тобі не потрібно бути іншим, щоб я тебе любив /ла».

У своєму дорослому житті ми шукаємо того, хто «розчаклував» би, зняв владу тих впливових голосів, що в нас звучать. І ми їх вже вважаємо за свої. А ще відчуття «Я у себе є! Я можу себе витримати» теж може проростати із цих важливих слів: «Я з тобою. Я з тобою, що б не відбувалось».

Я так часто питаю: «Що ви кажете своїм друзям, коли їм складно? Напишіть два-три речення. Чи кажете ви ці слова собі, коли складно вам? Чи можемо ми стати друзями чи „підтримуючими дорослими“ для себе самих?»

Насправді, у нас і виходу зараз немає.

Війна змушує нас регресувати. Темрява підсилює наш регрес. Втома сповільнює реакції і б'є по системі аналізу та контролю.

Що у нас залишається? Наші базові налаштування — наше ставлення до самих себе. Ми наодинці зі своєю внутрішньою дитиною — якій так треба «на ручки», так важливо, щоб їй сказали: «Ти у мене молодець, ти тримаєшся, ти нормальна, тобі дійсно складно».

Дайджест головних новин

Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV

Підпишись

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Ми самі зараз для себе дорослі.

Як і з нашими дітьми, у нас є етапи самопідтримки (в терапії ми відзначаємо, «внутрішній дитині» якого віку потрібна підтримка). «Узяти себе в руки» — регулювати емоції, можливо, коли є сили. Іноді нам потрібно «взяти себе в руки (на руки)» буквально — обійняти себе. Надати підтримку тілу. Торкнутись стійкої опори, огорнутись в плед. Відчути кордони тіла (під ковдрою, в обіймах чи самообіймах). На початку війни я розповідала, як обіймаю себе і питаю: «Дівчинка моя, чого ти зараз хочеш?»

І проспівати, промугикати собі пісню, можливо, колискову (ми відчуємо, як почнемо трохи розгойдуватися — це наш тілесний транс). Налити собі теплого чаю, нагодувати себе. Поставити музику.

Це підтримка нашої «внутрішньої дитини» раннього віку і все це впливає на нашу перезбуджену лімбічну систему.

Нормалізація — собі самому чи самій сказати: «Ти нормальна. Зараз нормально боятись, зараз нормально злитись, зараз нормально відчувати втому і розгубленість. Нормально не знати, що робити — ніхто не був там, де ми зараз».

Читайте також:

Олена Любченко

Коли тривожно та страшно. Як допомогти та підтримати у складній ситуації

Підтримка, коли щось вдалося. Нам так важливо напрацювати цю внутрішню реакцію. Вона дозволяє не залежати від зовнішніх схвалень: «Це просто прекрасно! У тебе вийшло! Круто! Супер! Ти сама бачиш який у тебе прогрес! Гарна робота! Вітаю! Ура! Ти сумнівалася, а, бачиш, все вийшло! Це було складно, але ти впоралася! З кожним днем у тебе виходить краще! Ти зробила це так швидко! Надзвичайно! Ну чудово ж! Ти так багато зробила! Я в захваті! Я завжди вірю в тебе. Це твоя Перемога!»

Пропозиція думок та дій: «Ти можеш, тобі потрібно (звернутись за допомогою, записатись до психолога, зробити, сказати, дихати, рухатись, написати, відпочити). Подумаймо: це твої думки чи факти? Зараз ти робиш такий крок, а потім — такий».

Цей наш вже «напрацьований» внутрішній голос стає нашим скарбом.

Ми точно у себе самих молодці! Нам складно, але ми стільки всього витримали, так багато чому навчилися. І ми точно впораємося.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут