Горе від розуму. Чому ми постійно страждаємо і як полегшити собі життя

25 травня, 20:43
Петро Чорономорець: «Одна з головних причин, чому ми страждаємо — у нашій здатності прогнозувати майбутнє та рефлексувати минуле» (Фото:AndrewLozovyi/Depositphotos)

Петро Чорономорець: «Одна з головних причин, чому ми страждаємо — у нашій здатності прогнозувати майбутнє та рефлексувати минуле» (Фото:AndrewLozovyi/Depositphotos)

Аналізуйте тільки те, на що можете впливати, — і одразу переходьте до впливу

Мабуть, одна з головних причин, чому ми страждаємо — у нашій здатності прогнозувати майбутнє та рефлексувати минуле. Ящірки так не вміють, їм простіше. Але еволюційно вийшло, що краще виживали такі, як ми. Тому що ми можемо бути не тільки реактивними, але також здатні мислити стратегічно та діяти на випередження, передбачаючи можливі проблеми та уникаючи їх.

Відео дня

Але як завжди: еволюція — це про розмноження та виживання, але зовсім не про щастя та баланс. Більшість свого ментального часу ми тепер проводимо у минулому та майбутньому. При цьому минуле неможливо змінити, а майбутнє — невизначене, і гарантувати собі безпеку в кожному з варіантів розвитку подій неможливо. Тому ящірці спокійно весь час, поки якась її потреба не буде фрустрована тут і зараз. А нам неспокійно весь час, навіть тоді, коли направду все добре.

Що робити? Розвести аналіз та емоції. Аналізувати тільки те, на що можете впливати, і одразу переходити до впливу. З емоційною складовою є безліч способів роботи, тут я пропоную звернути увагу на анандамідну систему, та що про сміх і гумор, а водночас також і про забування поганого. Також вона є однією з головних мішеней для медичного застосування марихуани, яку в нас ніяк не легалізують.

Ми часто змиряємося з тим, на що насправді могли би впливати

Ще одна наша сильна сторона порівняно з примітивними істотами: ми рідко опиняємося в прямому конфлікті потреб. Колись ми зі старшокласниками ловили дику качечку (самицю крижня). Вона вивела пташенят у монастирі біля школи, де до найближчої великої води було кілька кілометрів. Звісно, малих одразу почали хапати ворони та коти. Так от, ми швидко упіймали малих (лишилося троє з багатьох), а матір опинилася у цікавому циклі: вона чула дитинчат і летіла до нас, але підлетівши на метр-півтора, лякалася і летіла від нас, потім на безпечній відстані знову чула каченят і знову летіла до нас. (Ми її врешті загнали до вузької щілини між гаражами та усіх разом віднесли на затоку на Трухановому острові).

Люди не діють як ця качечка, тому що ми суттєво розумніші. Наш мозок здатний збирати інформацію від усіх потреб, оцінювати загальний стан, а потім вирішувати: чи діяти взагалі (бо звісно ж, краще полежати), а якщо діяти — то в якому напрямку і в якій послідовності ці потреби задовольняти.

Але у цієї системи, як водиться, є і побічка. Часто ми збираємо тривоги звідусіль, скручуємо їх у тугий джгут і кажемо: все погано, нічого не виходить! І ще називаємо головну найбільшу причину наших страждань. Яка виглядає непоборною, а довічні страждання — невідворотними.

Що робити? Для початку — розписати, а що саме не так. По пунктах. Потім, також максимально детально — які ще аспекти життя тут і зараз можуть тривожити. До кожного із цих пунктів визначити конкретну потребу: який набір відчуттів ви маєте зараз стосовно цієї обставини і який набір відчуттів хотіли би мати. Уже в цей момент зазвичай стає значно легше, тому що поза зоною активних бойових дій, коли поруч є інші люди, майже будь-яку потребу цілком реально задовольнити. І тут раптовий секрет: виявляється, що якщо почати задовольняти «менш важливі» потреби, дуже часто стає легше і стосовно більш важливих також. І з’являється ресурс, щоб вирішувати складніші частини проблеми.

А для тих потреб і обставин, на які дійсно неможливо вплинути тут і зараз, ми маємо ще один механізм: смирення. Ця ідея може бісити, але це тільки тому, що ми не вміємо з ним працювати.

Головні помилки у роботі зі смиренням:

1. Ми плутаємо його з навченою безпорадністю. Але це різні речі. Смирення — це свідомий крок, ми пам’ятаємо про те, як хотіли би жити, та починаємо змінювати реальність, щойно отримуємо для цього необхідні важелі. Навчена безпорадність — це раз і назавжди перестати діяти у певному напрямку, навіть не усвідомлюючи свої потреби та можливості.

2. Ми часто змиряємося з тим, на що насправді могли би впливати. Через це маємо десятки незадоволених потреб, а таке наш мозок без вагомої причини терпіти не хоче. Смирення — це інструмент для екстрених обставин. Тому спочатку робимо перелік усіх потреб і шукаємо спосіб, як кожну з них задовольнити. І тільки потім змиряємося з тим, на що тут і зараз дійсно не можемо вплинути. І при кожній зміні контексту цю практику необхідно повторювати, щоб використати найпершу можливість відмовитися від смирення і все-таки задовольнити потребу.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X