Репродукція катастрофи. Рецензія на фільм Геошторм
А ще на нас чекає мікс снігових буранів, пилових бур, цунамі і, схоже, кінець світу.
Але синоптики заспокоюють. Боятися нічого. Ситуацію контролює Джерард Батлер.
Жанр фільмів-катастроф надійно застовпив за собою Роланд Еммеріх, буквально встановивши монополію на право знищувати Землю потопами, пожежами, заморозками і прибульцями. Конкуренцію йому намагається скласти Майкл Бей зі своїми «Трансформерами», але його руйнування виглядають містечково, в порівнянні з метром. У фарватері цього протистояння йдуть два відомі супергеройські всесвіти, проте в погибель нашої планети від їхніх вигаданих лиходіїв віриться менше, ніж у гру серіальних акторів на телеканалі «Бігуді».
Фільм-катастрофа – це вестерн кінця 90-х – початку 2000-х. Колись було цікаво, але сьогодні дивуватися такому вважають за працю навіть міленіали. «Лебедину пісню» епохи в 2009 році зіграв все той же Еммеріх своїм «2012». А через 7 років, у 2016-му, провальний сіквел культового «Дня Незалежності» наочно продемонстрував марність надії на відродження жанру.
Відбрунькований від команди корифея катастроф Дін Девлін (був у Еммеріха продюсером і сценаристом першого «Універсального солдата» і «Зоряної брами») наважився провітрити затхлий знімальний павільйон і зрежисував свою варіацію на тему «прощавай, земле-годувальнице!» Його «Геошторм» починає велике плавання під прапором блокбастера, але вже на виході з бухти його торпедує підводний човен «Кліше» при вогневій підтримці есмінця «Абсурдний».
Основна динаміка фільму міститься у камерних сценах і діалогах, а найбільш нудними епізодами є сцени катастрофи«Геошторм» розповідає про те, як у недалекому майбутньому Землю охоплюють природні катаклізми, стаючи серйозною небезпекою для людини. З метою контролю природи американський конструктор Джейк Лоусон (Джерард Батлер) будує навколоземну супутникову мережу «Голландець». Проект успішний і негоду вдається втихомирити. Однак за кілька років ряд супутників виходить з ладу, що викликає по всій Землі низку погодних аномалій. Все вказує на людське втручання. Хто і навіщо це робить, належить з'ясувати головному героєві.
Сценарист Пол Ґуйо (працював з Девліном у серіалах «Бібліотекарі» і «Грабуй награбоване») саджає фільм на жанровий шпагат. Розтягує його кінцівки між катастрофою і детективом, доносячи між рядків мораль про сімейні цінності. У підсумку «Геошторм» перетворюється на сюжетну каракатицю, яка незграбним крабом задкує від одного кліше до іншого.
Джерард Батлер, граючи інтелектуала, не перестає бути накачаним хамським мачо. Малолітня дочка винахідника легко жонглює складними науковими термінами. Навколо героя вибухає ціле місто, але тільки не той квадратний метр, де він стоїть. Вмираючи, персонаж на останньому подиху повідомляє щось важливе. Президента США охороняють фігуристі блондинки, які з одного удару «вирубають» двометрових амбалів. А самого президента в принципі можна викрасти на таксі і за пару хвилин переконати його, що поруч з ним зріє змова. Час до кінця світу відраховується великими червоними з противним піканням цифрами. Таймер зупиняється на позначці 00:00 01. Все закінчується сімейними обіймашками.
Це далеко не повний перелік «штормового» абсурду.
Як не дивно, але основна динаміка фільму міститься в камерних сценах і діалогах, а найнуднішими епізодами є саме сцени катастроф. Вони наскільки видовищні, настільки ж і банальні.
«Геошторм» не показує глядачеві нічого нового. Незважаючи на спробу провентилювати сюжет детективною лінією, картина являє собою репродукцію кращих представників жанру, а не повноцінне самобутнє полотно.
Вирушаючи на «Геошторм» у кіно, пам'ятайте, що поганий оригінал кращий за гарну копію.
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
Більше блогів тут
