Дуже чутлива тема. Як підтримати дітей воїнів-добровольців

18 жовтня, 01:40
Світлана Ройз: «Діти можуть відчувати ще й провину» (Фото:TarasMalyarevich/Depositphotos)

Світлана Ройз: «Діти можуть відчувати ще й провину» (Фото:TarasMalyarevich/Depositphotos)

Багато залежить від того, як ті, хто поруч, пояснюють рішення і вибір дорослих

Діти воїнів-добровольців. Як їх підтримати (хоча тут буде багато і загальних тем про дітей військовослужбовців). Я хочу сьогодні торкнутися дуже чутливої теми. Вже кілька місяців готувалася про це говорити.

Відео дня

З повагою, шаною, вдячністю до воїнів — матусь і татусів. І тих, хто зараз піклується про дітей.

У спілкуванні (підтримці) саме дітей воїнів-добровольців є відмінність. І багато залежить від того, як ті, хто поруч, пояснюють рішення і вибір дорослих.

Діти одночасно можуть відчувати дуже різні емоції. Вони пишаються близькими. І одночасно можуть відчувати тривогу, сум, страх, але і часто раптово проявляється злість, роздратування, нерозуміння. Ці емоції діти не завжди відкрито проявляють та й не усвідомлюють. Вся ця хвиля може перенаправлятися на близьких, молодших дітей, друзів, вони можуть щось ламати, можуть бути прояви аутоагресії. Нам важливо самим розуміти, що відбувається і намагатися пояснити дітям, що зараз усі різні емоції нормальні. І пропонувати дії, які їх можуть стабілізувати.

Дія і близькість — це терапевтичні інструменти

Сприйняття світу дітей егоцентричне. Часто всередині виникає (із слів дітей):

— Ти міг/могла не йти, але пішов. Значить, ти мене, саме мене покинув. Тебе немає поруч, коли ти потрібен. І в тому, що я відчуваю зараз, саме ти винен чи винна.

— Я хочу, щоб усе було як колись. І ти винний/винна, що все змінилось.

— Ти тільки про себе думаєш, а що зі мною буде?

На всі ці фрази (і думки) ми маємо відповідати щиро, звертаючись і підтримуючи почуття дитини: «Я знаю, як тобі важко, моя найбільша мрія бути з тобою і не розлучатись. Я на фронті заради тебе і заради себе, і заради всіх, кого ми захищаємо. Ти можеш думати, чому саме я, чому я не залишаюсь з тобою, і я розумію що ти можеш злитись. Я хочу, щоб ти завжди пам’ятав/пам'ятала — щоб це було у тебе в серці, в кожній клітинці — я тебе люблю. Люби (в/ла) і буду любити. І я хочу зробити так, щоб вороги більше не приходили на нашу землю. Якби я не пішов/шла на фронт, я б зрадив/ла себе. І не міг/не могла б з цим бути».

Коли дорослі кажуть «я пішов заради тебе», то діти можуть відчувати ще й провину. Це правда, на фронті в першу чергу, заради дітей, сімей, країни, але ми намагаємось формулювати так, щоб уникнути провини. У попередньому пункті приклад.

На тих дорослих, що перебувають поруч, може проеціюватися гнів, страх, що і з ними може щось статися. І їм важливо частіше повторювати, що ми робимо все можливе, щоб піклуватися про себе.

І наш близький воїн робить все, щоб зробити те, що повинен, і повернутися до нас.

Діти можуть проявляти більш регресивну поведінку (здаватися малюками, щоб несвідомо утримати нас поруч), а можуть, навпаки різко дорослішати, відсторонюватися, наче привчаючи себе до того, що близькість їм не потрібна.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Іноді у дітей виникає «вторинна вигода»: «Мої близькі на війні, і „ви“ — світ — мені вині». Важливо, щоб дитина відчувала, чула від нас: «Тобі дуже складно. І ми пишаємося твоєю силою. І вдячні твоїм близьким». Акцент не на жертовності, а на силі.

Іноді діти в роздратуванні кричать: «Я тебе і його/її ненавиджу, краще б ви померли, вас взагалі не було», але саме за цими словами є величезна потреба: «Мені так страшно. Мені страшно, що з вами щось може статись. Я так прив’язаний до вас, ви так важливі, що всередині себе хочу зменшити вашу роль». Нам важливо собі нагадувати, що ми величезні. І можемо вмістити сильні емоції дитини. Вони через кілька секунд зміняться, і дитина буде боятись, що втратила нашу близькість. Близькість — ліки.

Дітям (всім) складно витримати невизначеність. У них немає відчуття часу.

Як тільки з’являється можливість, намагайтесь виходити на зв’язок. І «призначайте» дітям щось контролювати. За щось відповідати.

Давайте дітям завдання: записувати для вас відео, робити свічки з вощини, писати листи, малювати, співати — це скерує їхню увагу і напруженість.

Самі записуйте для них привітання, нехай ваш голос буде з ними. Дія і близькість — це терапевтичні інструменти.

Особливо нам важливо скеровувати активність підлітків.

Будь ласка, уникайте слів: «Ти тепер старший, ти тепер за мене (за батька/мати). Ти — опора мамі/татові/бабусі». Дитина не має бути в ролі дорослого. Ми можемо просити: «Будь уважним, будь відповідальним». Але часто нагадувати саме про ролі: «Ти — син/донька».

Тим, хто опікується дітьми, важливо говорити про те, як вам самим було прийняти рішення близького. Як ви думаєте про нього і хвилюєтесь. Але акцент на тому, що вам зараз допомагає. Такі щирі розмови додають близькості стосункам.

Будь ласка, пам’ятайте і про те, що у колег-психологів є групи підтримки для дітей і дорослих. Важливо на когось спиратись, щоб витримати напруження і бути опорою для дитини.

Коли дві мої близькі знайомі йшли в ЗСУ, ми розмовляли і вони «об мене» приймали рішення. Вони обидві знають, як я піклуюся про всіх дітей. І що я думаю про роль дорослих. Вони обидві просили, щоб я наводила аргументи на користь того, щоб вони залишилися вдома з дітьми.

Але ми говорили про те, що буде з ними, з їхнім стаавленням до себе, до дітей, якщо вони залишаться вдома. Вони в ЗСУ на своєму місці. Їхні діти в безпеці з близькими.

Ми не знаємо, де бути правильніше. І я не знаю, чи була я права, що не знайшла аргументів.

Я тільки молюся, підтримую їхніх дітей і вдивляюся в «очка онлайн», коли вони були на зв’язку.

І я пам’ятаю істерику доньки, коли чоловік прощався з нею перед від'їздом у ТрО в перші дні війни. Її постійні питання, чи повернеться тато. Її злість на мене і на нього. І те, як вона вдивлялась у мої реакції.

Уклін всім, хто нас захищає.

Я так бажаю, щоб ми скоріше почули слово Перемога. І всі діти і дорослі могли, нарешті, обійнятися.

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X