Він є в кожного з нас. Що варто знати про темний бік своєї психіки
Роман Мельниченко: «Кожен з нас має демонів всередині» (Фото:olly18/Depositphotos)
Якщо ми не визнаємо, що всередині нас є монстр, то рано чи пізно він прорветься назовні
Про розвиток садизму у людини та насолоду від страждань інших.
У кожного з нас є тінь. Простими словами, це та частина нашої психіки, яка не просто не усвідомлюється, як просто несвідоме, а ще й окрім того відчужується (витісняється) при дотику до свідомості.
Тінь може відчужуватись, коли ми бачимо віддзеркалення нашої тіні в інших. А коли наша власна тінь все ж проривається назовні, то ми її виправдовуємо, ігноруємо, заперечуємо, або перекладаємо вину на іншого.
Таким чином тінь зростає і стає в нас дужчою. Прийняття своєї природи — важлива частина саморозвитку. Юнг якось зазначив, що наша тінь своїм корінням сягає пекла. Що це означає на практиці? Лише те, що кожен із нас має демонів всередині, або кажучи мовою науки — садистські нахили. І якщо ми не визнаємо, що всередині нас є монстр, то рано чи пізно він прорветься, а ми це заперечуватимемо.
Прийняття своєї природи — важлива частина саморозвитку
Коли ми понад міру кричимо на дітей, штовхаємо партнера, бажаємо комусь смерті — це прояв внутрішнього монстра. Його особливість полягає в тому, що йому, як і кожному дракону з наших дитячих казок, потрібно все більше нових жертв, і він їх вимагає все частіше. Не багато часу потрібно, щоб перетворитися на того, кого ненавидиш. Ось чому жертви дитячого насилля самі часто виростають садистами. Так садистами можуть стати з виду нормальні люди, або цілі народи. А все тому, що людина занадто оптимістично ставиться до своєї природи, заперечуючи, що в ній потенційно живе садист, монстр та дракон.
Є дослідження мозку у особливо жорстоких злочинців, які показують, що у них випрацьовується залежність від садистських дій та страждань жертв, а паралельно з цим розвивається толерантність до цих страждань. Це як у наркоманів: треба все більші дози, а кайфу — все менше.
Спочатку людина може мріяти про помсту, наприклад. Уявляти, як вона піддає смерті чи тортурам свого насильника. Звісно, це ж добре — справедливо покарати винного. Або людина дозволяє собі мат у сварках з партнером чи дитиною, далі — погрози у соцмережах тим, хто не так написав літеру чи висловив свою думку, яка відрізняється від її точки зору, а потім ця людина агресивно водитиме авто на дорозі і кричатиме на всіх без приводу, дозволятиме собі принижувати співробітників чи офіціанта тощо.
Чому ми це робимо? Так ми отримуємо садистську насолоду від прояву насилля над тим, хто ніяк не може нам нашкодити у відповідь. Хай це буде навіть в уяві. Далі наш садизм в залежності від обставин життя може піти ще далі — добре якщо до бурчання та проклинання всіх, від сусідів до Президента, але іноді це переходить і до реальних дій.
Важливо те, що звикнувши отримувати садистське задоволення від приниження та знущання над іншими, прокльонів і побажання смерті, ви через деякий час стаєте залежними від цього, і отримувати задоволення іншим чином виявляється вже майже неможливо. І нема чому дивуватись, що мільйони радіють тому, що мільйони інших сидять без світла під бомбами. Головне, щоб самим не увійти в ті садистські та огидні мільйони, а шлях туди лежить через культивування в собі ненависті.
Зауважу: важливо розвивати в собі звички та емоції, які роблять нас більш щасливими та свідомими. Вирощування в собі культу смерті — це шлях в нікуди. Водночас реакція в моменті, на кшталт ненависті чи гніву, є нормальною в сьогоднішніх ненормальних обставинах. Дуже важливо давати вихід емоціям, допроживати їх до кінця. Допрожита емоція, як прийшла, так і йде геть. І це нормально. Але не нормальним є виховання в собі садистських рис, підтримка та розвиток у собі гніву, культивування некрофільських фантазій, які з часом розвиваються крок за кроком, і врешті ми стаємо залежними від страждань інших.
Також нормальним є доводити справедливість до кінця. Але для того не потрібно мати садистських рис, що доводить світова судова практика. Тому винні будуть покарані, кожен злочинець отримає відплату тим чи іншим способом. На це вже працює не тільки наша країна, а й долучилися чимало інших. А нам, українцям, потрібно зберегти психологічне здоров’я — нам ще відбудовувати свою країну, й далі показуючи всьому світу свої моральні переваги перед ворогом.
Текст публікується з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут
