З чого починається булінг

22 січня 2020, 09:00
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Якщо ми самі не трансформуємо свої агресію і страх, вони будуть вражати наших дітей

Ми повинні розуміти, що в системі, де є буллінг, інфіковані всі. Буллінг — це системне захворювання. Є не тільки жертва і буллер — є свідки і той, хто свідомо чи несвідомо процес буллінгу запускає. Іноді, на жаль, його ініціюють самі вчителі.

Відео дня

Учитель — авторитетна людина, він направляє групову динаміку, особливо в молодшій школі. І якщо кілька разів учитель, несхвально глянувши на дитину, скаже йому щось грубе, якщо дозволить собі знецінити її — в спочатку нездоровій системі — він буквально може зробити з такої дитини мішень, направити «несхвалення» групи і запустити процес буллінгу. Він створює фон, в якому буллінг можливий.

Одним із сигналів, що в класі відбувається щось некоректне, може бути поява прізвиськ. Прізвиська — знеособлюють. Людина, якій дається прізвисько, втрачає в наших очах людські якості. Ми перестаємо ставитися до неї емпатично.

Якщо нашій дитині дають прізвисько, яке її ранить — варто звернути на це увагу. Є прізвиська незлобиві, які сприймаються просто як частина гри, а є ті, що підкреслюють якусь рису, яка для нас самих болюча. Наприклад, якщо людину, яка носить окуляри і відчуває себе ніяково від цього, називають «очкарик» — тільки в тому випадку, якщо він уражений і захищається — він робить це з позиції жертви. Вразливість приваблює тих, хто вражає. При цьому є поширений міф, що якщо людині, яка заподіює іншому біль, сказати, що він робить боляче, буллер заспокоїться. Ні. Насправді у буллерів найвищий соціальний інтелект. Вони неймовірно тонко відчувають стан інших людей, але не вміють емпатувати. І в той момент, коли ми звертаємо їх увагу на те, що комусь через щось боляче, ми, можливо, перетворюємо того, про кого говоримо, на мішень. Ми показуємо буллеру слабкий бік жертви — і він буде бити по ній ще болючіше.

Профілактика буллінгу

Жертвою буллінгу може стати хто завгодно. Важливо пам’ятати, що складні, трагічні події іноді відбуваються з дуже і дуже хорошими людьми.

З чого може починатися буллінг? З того, можливо, що є людина, що відчуває себе нестійко. Той, хто спочатку в більш слабкій позиції, хто не почувається на своєму місці. А відчуття «свого місця», стійкості, формується у нас в зовсім ранній період розвитку.

Людина, яка спочатку розпізнається буллером, як жертва, частіше за все не може попросити про допомогу. У неї немає навичок самопідтримки («самопідтримка» виростає з досвіду підтримки, з того, як ми відгукувалися на потреби дитини, як втішали її, як реагували на її невдачі), вона не розрізняє, що їй настільки погано, що варто було б розшукати того, хто може допомогти.

Те, що відбувається в класі — відображення дуже багатьох процесів


У групі ризику — діти-перфекціоністи. Ті, хто звикли, що все повинні робити самі, бути ідеальним. Визнати, що щось йде не так, для такої дитини означає визнати, що вона — лузер, що вона глобально програла і недостатньо хороша (для того, щоб заслуговувати нашу любов). А ще діти не звертаються за допомогою до батьків, якщо переконані: втручання батьків тільки зашкодить (важливо поставити собі запитання — наскільки передбачувані і безпечні наші дорослі реакції).

І тому профілактика буллінгу повинна починатися з того, що ми даємо дитині відчуття її місця, її кордонів (наприклад, коли стукаємо в її кімнату, коли розпоряджаємося її речами без її відома, коли привчаємо до того, що і у нас є свої речі, свій час, свої потреби). Даємо їй навик поваги, відчуття своєї величини, окситоцинову «подушку» — турботи, ніжності, безпеки поряд з нами — це відчуття буде поширюватися упевненістю в підтримці і відчуттям безпеки в контактах. Це те, з чим дитина йде в будь-яку робочу групу — в садок або школу.

Якщо проблема все ж виникла, але це ситуація напруги між рівними (дитина-дитина) — тобто конфлікт з кимось одним з садка або класу — ми повинні запитати у нашої дитини, чи потрібно втручатися?

Якщо сили рівні, ми навчаємо дитину тому, як можна повести себе в цій ситуації, або йдемо з дитиною до психолога, щоб допомогти «наростити» психологічні й емоційні м’язи, які дозволять самостійно впоратися з проблемою.

Але якщо кривдників двоє або більше, сили вже не рівні. І це значить, що нам варто бути уважними. Поговорити, як мінімум, з учителем. При цьому важливо розуміти, що до вчителя ми йдемо не для того, щоб звинувачувати і карати — ми приходимо за співпрацею, з проханням поспостерігати, розібратися, що взагалі відбувається. Щоб разом виробляти стратегію.

На що варто звернути увагу? Якщо ми бачимо, що поведінка дитини змінюється, вона скаржиться на головні болі або з’являється безліч різних симптомів, вона часто «вимкнена», знеструмлена, змінюються сон і харчова поведінка. Якщо дитина не хоче в школу (хоча діти часто не хочуть ходити в школу — це не може бути основною ознакою), стає або дуже замкнутою, або гіперактивною і агресивною. Якщо помічаємо на тілі дитини шрами. Шрамування — серйозний симптом. Уявіть, з фізичним болем легше впоратися, ніж з емоційним. Він допомагає замаскувати емоційний біль, і коли діти травмують себе, їх емоційний біль на якийсь момент відступає. Це сигнал, що нам терміново треба включатися, і, можливо, вже не тільки нам самим — тут може знадобитися допомога психологів.

Як працювати з буллером

Буллера марно забирати з класу. Насправді, це, як правило, дитина, у якої не сформована здорова прихильність. Дитина, якій небезпечно відчувати, вона буквально «розділена» з почуттями. І емпатія у неї не випадково виключена або не включена — можливо, у неї є досвід власного болю.

Цікаво, що в дійсності буллер — це людина з неймовірними лідерськими якостями. Але тільки ці якості, ця сила спрямовані не на благо.

Можливо, його вдома б’ють. Можливо, він відтворює сімейні ситуації, в яких відчуває себе звично.

Іноді виправити ситуацію можна, призначивши буллера «піклувальником», відповідальним за когось. Давши можливість гармонійного піклування, щоб він повернув собі значиму роль і самоповагу. Наприклад, призначити головним над першокласниками. Або дати можливість попіклуватися про «спільних» тварин.

Складна ситуація

Ситуації буллінгу завжди складні. Це дуже непроста тема. І я дуже обережно включаюсь в таку роботу. Кілька разів я входила в школу, на запрошення школи «як системи», і стикалася з тим, що потрібно працювати з усіма групами. І це не тільки діти.

По-перше, спілкуєшся з жертвою буллінгу і працюєш з її родиною. Можливо, мама дитини, яку буллили, теж пербуває в стані жертви і не може забезпечити їй підтримку. Можливо, дитина відчуває себе витісненою або відповідальною за щось. Діти часто відчувають себе винними в своїй родині.

По-друге, є буллер і його сім'я, де теж є певний досвід. А ще є клас свідків, які з якихось причин не втручаються або переходять на бік буллера — своєрідна група підтримки. Вони теж отримують травматизацію — вони не пережили досвід жертви, але бояться опинитися на її місці. У такій ситуації свідки ідентифікують себе і з жертвою, і з агресором, і лише питання часу, коли вони в своєму майбутньому житті потраплять в одну або іншу роль.

Потім є вчитель, який з якихось причин не зміг трансформувати цю ситуацію. І тут питання: чому вчитель не відчуває себе стійким, чого він боїться? Чи є йому самому місце в системі? Які відносини в групі вчителів? Наскільки вони відчувають своє «місце»? І наскільки взагалі зараз розвинені навички емпатії і самоемпатії у вчителів, наскільки вони компетентні?

При цьому може бути так, що вчитель відчуває свою фортецю, відчуває себе включеним у систему, але він вигорів. Вигорілий учитель, як і вигорілий психолог або батько, на жаль, не зможе вчасно відреагувати, відчути, включитися. Він буде в режимі «енергозбереження».

Є і ще один аспект — соціальний фон. А це ще складніше — наприклад, ми живемо в просторі Фейсбуку, де часто не помічаємо, як люди буллять одне одного. Коли людина публікує пост, який може комусь не сподобатися, на нього тут же накидаються рятувальники російської мови або рятувальники української мови, прихильники 73% або прихильники 25%, і те, що починається — це буллінг. Дитина росте в цьому середовищі.

Ще важливіше те, що в реальному світі дитина регулярно стикається з некоректністю і грубістю дорослих, які ставляться до дітей дуже нешанобливо. Судячи з того, що можна побачити в транспорті, поліклініці або перукарні, ми звикли поводитися з дітьми, як з недорозвиненими дорослими. Забуваючи про те, що дитина будь-якого віку відрізняється «особистісно» від нас тільки кількістю життєвого досвіду і можливістю витримати напругу. І я прошу дорослих: уявіть, що ви не просто спілкуєтеся зі своєю дитиною — уявіть, що ви говорите з іншим дорослим. Якого поважаєте, який для вас авторитетний. Різниці ніякої немає. І якщо ми не вміємо виявляти повагу один до одного, повазі нізвідки взятися у дітей. Те, що відбувається в класі — відображення дуже багатьох процесів. І якщо ми самі не трансформуємо свої агресію і страх, вони будуть вражати наших дітей.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X