Складна тема. Про що говорить наш чорний гумор
Світлана Ройз: «Сміх дозволяє зняти психічне напруження» (Фото:Andrea Piacquadio/Pexels)
Сміх — це наша працююча копінг-стратегія
Про агресію, чорний гумор, гуманізм та сенс життя. Складна тема. Сьогодні ми с колегою говорили про злість і її відреагування. Про її користь саме зараз. І різні її форми. Сьогодні в моїй стрічці зустрілись дописи з колажами зі шрифтом «мертвими російськими солдатами» і заклики припинити «це дно». Я не зробила жодного колажу, але сміюсь вголос над найдотепнішими. Я хотіла поділитись роздумами. Не знаю, чи будуть вони важливими.
Є три теорії гумору.
1. Теорія зверхності — Чарльз Грунер писав, що це ігрова форма агресії. Ми дозволяємо собі відчути себе переможцями. Знівелювати роль (та кількість) ворогів. Це дає можливість сказати: «Я з цим можу впоратися!»
2. Теорія вивільнення і розрядки того, що було подавлено (Фрейда). Невже є той, хто б не хотів, щоб «вороженьки згинули, як роса на сонці»? А чесніше — щоб зникли, були знищені? І в дослідженнях гумору (чорного гумору) більшу агресію демонстрували ті, хто не допускає і не розуміє жартів.
Сміх дозволяє вивільнити, зняти психічне напруження в «складній темі».
3. І теорія невідповідності. Гумор завжди будується на відстеженні і інтеграції протиріч, двозначностей. І ці колажі та тексти — прекрасний приклад відповіді на безглузду пропаганду.
Ми знімаємо біль
Для того, щоб ми засміялись над жартами (в залежності від того, це жарт візуальний чи вербальний — буде різниця), потрібно, щоб активізувались лобні долі мозку (передня поясна кора) та лімбічна система. Передня поясна кора активізується і при рішенні внутрішніх конфліктів, і при відчутті болю, і при наших мозкових штурмах, коли потрібен творчий підхід. Щоб засміятись над жартом, нам потрібно повернути контроль лобних долей мозку, щоб з’ясувати, «що було невідповідним» (в роботі з групами я «тестую» учасників різними жартами). Чим більше збудження лімбічної системи, тим складніше нам реагувати на жарти.
Сміх — це наша працююча копінг-стратегія.
Ми разом сміємося — і це знов нас об'єднує.
Ми боялись, а зараз знецінюємо.
Ми розряджаємо збудження.
Ми знімаємо біль.
Ми намагаємось почуттям гумору, жартами повернути відчуття контролованності.
А далі глибше.
Саме ця форма сміху, жартів — над смертю — це можливість повернути собі силу, владу. Це сатисфакція. Якщо б ми займалися енергетичними практиками, це розглядалося б як можливість забрати у противника втрачену від страху та болю енергію.
Це можливість зберегти глузд. Бо те, що відбувається (я маю на увазі російську пропаганду) — безглуздо. Ці жарти — раціоналізація цього безглуздя.
А далі ще глибше — смерть ворогів не має сенсу… За що вони померли?
А чи є сенс в моєму житті?
Те, про що я думаю. Я одночасно сміюсь над цим і жахаюсь собі самій. І цю амбівалентність складно витримати. Я знаю, що на війні вороги мають бути знищені. Що всі вони більше не прийдуть на мою землю.
І я сміюсь, повертаючи собі владу, знецінюючи небезпеку, сміюсь — наче приймаю знеболювальне.
Але одночасно я намагаюсь не втратити контакт з тим рівнем, який, напевно, ближче до віри і души. І саме цей рівень нам важливий, щоб на етапі відновлення «партнерство проти ворогів» не перетворилось в «партнерство проти всіх» (як в росії) чи «партнерство один проти одного».
Я не знаю, як правильно, — поки тільки аналізую і шукаю цю межу. І буду пропонувати роздуми про різні прояви агресії, щоб ми разом шукали шляхи вистояти, дати відсіч, перемогти і не втратити щось важливе всередині.
Текст публікується з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут
