Душі, що страждають. Дев’ять типів психологічних потреб українців
Тетяна Циба: «Найближчим часом усе більшій кількості українців буде важко самостійно долати наслідки стресових ситуацій» (Фото:AndrewLozovyi/Depositphotos)
Чим довше людина перебувала під впливом стресових факторів, тим більша ймовірність розвитку розладів адаптації та ПТСР
Різні умови та обставини проживання війни призводять до різних психологічних станів. Тож, бійці психологічного фронту розробляють окрему стратегію і тактику відновлення психічного здоров’я українців, відповідно до їхнього особистого «пекельного кола». Таких окремих «кіл» для душ, що страждають — дев’ять. Ця стаття — про особливості роботи з кожним із них.
Повномасштабна війна Росії проти України вплинула на абсолютно всіх українців. Немає такої людини, життя якої б не змінилося. На сьогодні у Переліку територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), нараховується 329 громад. А кількість внутрішньо переміщених осіб уже перевищила 8 млн осіб. Ще понад 14,5 млн українців виїхали за кордон після 24 лютого, а мінімум 11,7 млн — в'їхали до країн Євросоюзу. 7,7 млн зареєстровані в Європі як одержувачі тимчасового захистку — такі дані нещодавно оприлюднив уповноважений Верховної ради з прав людини Дмитро Лубінець.
Це далеко не всі фактори, які впливають на стан психічного здоров’я українців. Більш, ніж половина громадян пережили та продовжують переживати стрес, пов’язаний з війною. І якщо раніше більшість із нас закривали очі на важливість звернення по допомогу до психологів, то вже зараз, і тим більше після перемоги України, все більшій і більшій кількості українців буде важко самостійно долати наслідки стресових ситуацій. Як розпізнати, що вам варто звернутися по допомогу до психолога? Як психологи працюють з різними категоріями потреб українців?
З ким працюють психологи
Говоримо з Оленою Нагорною, військовою психологинею, військовослужбовицею ЗСУ про те, що вплив різних обставин, спричинених війною, призвів до необхідності розрізняти і потреби українців.
Різні умови та обставини проживання війни призводять до різних психологічних станів
«Психічне здоров’я українців, дійсно, змінилося, — каже Олена Нагорна. — Але змінився досвід не лише кожної конкретної людини, а й нації загалом. Це однозначно можна зарахувати нам як бонус, адже це додаткові підстави для формування посттравматичного зростання. А от те, що за психологічним станом виокремлюються декілька груп українців — не просто гіпотеза, а підтверджено діагностикою людей, які звертаються до психологів з різними видами травм». Нагорна виділяє наступні групи людей, які переживають певні травми.
Перша група — це українці, які опинилися в глибокій кризі, в першу чергу — ціннісній, для яких війна стала неочікуваною подією. Це стало для них великих стресом, бо до цього вони перебували в парадигмі «братніх народів». Тобто в їх свідомості війна існувала як з’ясування стосунків олігархів, які не стосуватимуться звичайних людей. І коли виявилося, що це зовсім не так, зруйнувалися їхні цінності - щось розбилося, щось зникло з їхнього життя, те, на що вони могли спертися. І це, власне перша травма, яку вони отримали.
Друга група — це люди, які виїхали за кордон та не планують повертатися. В цьому випадку вже відбулися процеси підтвердженої втрати, тобто вони втратили минуле життя, адаптуються і знаходять можливості для відбудови нового життя і, відповідно, до нових стратегій виживання і росту.
Третя група — це ті люди, які виїхали за кордон, але досі перебувають у стані невизначеної втрати. Тобто невизначена втрата держави, невизначена втрата Батьківщини, втрата цінностей, професії — усього, що було пов’язане з попереднім життям. І цим людям доволі складно, тому що вони для себе досі не розуміють, хто вони, де вони, на якому світі, що з ними відбувається. І це питання не тільки невизначених цінностей, а й власне переживання невизначеної травми, тому що для них ситуація не стійка, не стабільна, і можливості або внутрішні ресурси для планування відсутні. Вони для себе досі не прийняли ніяких рішень. Ця група дуже важко переживає зміни, у цих людей постійно відбуваються коливання в емоційних станах і в різних проявах їхньої травми — від почуття провини до величезного прояву трудоголізму.
Четверта група людей — це учасники бойових дій, професійні військові. На цей час це мінімально проблемна категорія, тому що для них бойовий стрес, психологічні травми є професійними ризиками. Більшість із них знає стратегії виходу з криз з попереднього досвіду участі у бойових діях, з досвіду своїх побратимів. Так чи інакше, з військовими працюють у цьому напрямку, наша система психологічної реабілітації орієнтована на військових. Як не дивно, але професійні військові — це найбільш стабільна група, з точки зору переживання травми. Тобто їх травматизація буде не настільки глибокою. Але саме ця категорія є одною з найбільш медійно обговорюваних.
П’ята категорія — теж військові, але мобілізовані. Це буде дуже проблематична та дуже травмована категорія. По-перше, частина цих людей належить до групи зі зруйнованою системою цінностей. По-друге, це люди, які мали попередній достатньо успішний (такий, що їх влаштовував) досвід життя, виживання, комунікації, професійного зростання. І це в якийсь момент виявилося недоцільним, недоречним, неуспішним і непотрібним. Для них це дуже серйозний виклик. Я вважаю, що ця категорія — одна з тих, що найбільше потребує уваги, багато хто з неї переживають або переживатимуть потужну, комплексну травму, яку треба бути розбирати по шматочках, розшаровувати і довго працювати.
Шоста категорія — цивільне населення, яке перебувало на окупованих територіях. У них так само дуже складна ситуація, адже там дуже багато закапсульованих травм, дуже багато неопрацьованих станів компресії, які можуть переходити в соматичні захворювання (захворювання тіла, на відміну від психічних захворювань) та в посттравматичні стресові розлади. Особливо це стосується тих територій, які були окуповані більш тривалий час. Адже чим довше людина була під впливом стрес-факторів, тим більше ймовірність розвитку в неї розладів адаптації, а інколи і ПТСР. Плюс до всього у мешканців, які перебували в окупації, так само буде комплексна травма, яка буде з великою ймовірністю актуалізувати травми їхнього попереднього життя.Тому це саме та категорія, яка потребує не просто вивчення, а й розробки окремої спеціальної системи роботи з відновленню психологічного здоров’я.
Сьома категорія — це люди, які переживають травму війни в невизначених та достатньо небезпечних умовах. Йдеться про населення тих територій, які постійно перебувають під загрозою ракетних або артилерійських ударів, але які не були в окупації. В цієї групи людей існує досвід прийняття, співіснування, формування нових комунікаційних навичок, пов’язаний з наявністю великої кількості ВПО. Ця категорія також потребує серйозної роботи психологів, тому що у людей цієї групи найчастіше зустрічаються прояви емоційного вигорання.
Восьма категорія — члени родин загиблих, зниклих безвісти та полонених. І ці люди також потребують особливої стратегії щодо підтримки та відновлення їхнього психічного здоров’я.
Дев'ята категорія — цивільне населення, яке проживає на всіх територіях, де ймовірна загроза. Основна складність тут — у високих ризиках емоційного вигоряння. Тому з ними треба працювати, навчаючи їх жити в умовах постійної загрози повноцінним життям — не менш ефективним, ніж в час, коли прямих загроз життю немає.
«Це все складна робота, в першу чергу, для самих людей. Але якщо вони навчаться знаходити ресурс для натхненного життя, яке дозволяє почуватися щасливим навіть за таких складних умов, не тільки навколо, а й всередині себе, ми отримаємо дійсно ефективну націю», — наголошує Нагорна.
Жити, а не виживати
Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 20% населення, яке упродовж останніх 10 років проживає в районах, що постраждали від військових конфліктів, має певну форму психічного розладу: від легкої депресії і тривожності до психозу. І майже кожна десята особа має психічний розлад помірного або тяжкого ступеня. Отже, всім необхідно навчитися самостійно розпізнавати проблему і визначати: чи можна з нею впоратися самостійно і в який спосіб, чи треба йти до професійного психолога.
Результатом взаємодії з психологом має стати формування або підвищення особистої психологічної стійкості та набуття навичок не просто виживати, а повноцінно жити в умовах перманентної загрози ж иттю. Ці навички необхідні всім українцям.
Наталія Зарецька, координаторка Центру психологічної допомоги (м. Буча) та радниця з питань психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Міжнародного медичного корпусу, наголошує, що психологічна просвіта в Україні має бути виведена на один рівень з Центрами первинної домедичної допомоги. Тобто мають бути створені Центри первинної психологічної допомоги, організовані групи, або мобільні бригади психологів, які зможуть працювати з населенням, надаючи широкий спектр послуг — починаючи з першої психологічної допомоги і закінчуючи індивідуально розробленими планами відновлення психологічного здоров’я.
Щодо окреслених у цій статті дев’яти типів психологічних потреб, пані Зарецька звертає увагу, що якщо людина може самостійно навчитися жити повноцінним життям в умовах перманентної загрози, вона, імовірно, не потребуватиме допомоги психологів. Якщо ж життєві обставини та проблеми, описані вище, впливають на самопочуття та поведінку — це надійна ознака необхідності звернутися до фахівця.
У попередньому матеріалі вже пояснювалось, чому усім нам важливо переглянути ставлення до психологів та позбутися більшості поширених стереотипів. Тож навчаємося дбати про своє психічне здоров’я та про свою ефективність. Нація сильна своїми людьми — будьмо сильними та стійкими до стресів! Щоб стреси були у наших ворогів.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
Більше блогів тут
