Прострочена система. Чому наша школа безнадійно відстала від часу. Блог Даші Малахової

17 липня 2018, 20:37
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Якщо ви теж відчуваєте, що ваша дитина нещаслива у школі, – читайте далі

Все почалося рік тому. Моєму Матяшу було 11 років, і він став наближатися до тінейджерського віку. Почав ставити під сумнів звичайні і звичні речі, аналізувати, роздумувати, міркувати не так, як раніше.

Відео дня

Літо, дійсно, прекрасна пора, щоб діти і батьки відпочили від школи, але при згадці школи минулого літа в усіх у моєму оточенні, включно з Матяшем, псувався настрій. І мені здалося, що так не повинно бути.

Потім літо закінчилося, і, заходячи до школи у перший навчальний день, я почула, як директор інтерактивнила на лінійці. "Діти, ви раді повернутися в школу?" Це було дивно. Хіба не мало бути так: "Ми такі раді, що ви повернулися в школу!"

Увечері я зрозуміла, що така проста фраза запустила одного таргана в мою голову. І це був початок кінця. Я стала помічати, як у школі відбувається безліч безглуздих речей. Що заходячи у двері школи, ти залишаєш на вулиці логіку і загортаєшся в "тому, що так треба!"

Одразу скажу, що я абсолютно не маю наміру ображати школи, ображати людей, які працюють у цій радянській системі, оскільки початкова школа була прекрасним часом для мого сина – як і багатьом, нам пощастило з першою вчителькою. Але він виріс і просто став логічно ставити під сумнів сенс перебування в школі. Хоч я відразу цього і не зрозуміла.

Як і багато батьків, я пішла простим шляхом: "не лінуйся", "є речі, які потрібно робити", "усі проходили через школу" і тільки зараз я розумію, що все це було симптомами хвороби "тому, що так треба!" А враховуючи, що я хочу, щоб моя дитина мала живий, допитливий розум, це гасло зовсім не вписується в мою систему координат.

Взимку я зрозуміла, що Матяш зовсім нещасливий і почала шукати варіанти. Скажу чесно, що варіанти я шукала і раніше, але всі вони мене не тішили. Я знала, що будь-який з варіантів – великий компроміс. А чи готова я йти на компроміс, коли мова йде про мою чудову дитину та про її майбутнє? Ні! Але я довго приховувала це, підлаштовуючись під систему.

Кожен з нас, дорогі батьки, дуже прискіпливо вибирає дитині взуття з супінаторами, яке вона носить кілька разів на тиждень; відпочинок у готелі на морі, який триватиме тиждень; фарбу в кімнату, яка взагалі не має такого значення, як школа. Школу ми вибираємо простіше, ніж взуття.

Батьки ухвалюють рішення про школу за наступними критеріями – ремонт, наявність матеріально-технічної бази, власний майданчик, гуртки.

Школу ми вибираємо простіше, ніж взуття

Але насправді потрібно дивитися на викладацький склад, завуча, живих людей, програму, академічні знання, ідеологію школи. Одним словом все те, що не можна побачити і оцінити, як ремонт.

Так, це складніше визначити, ніж скляні стіни та яскраві ремонти, але це найголовніше.

Першого вересня всі йдуть до школи і ось, що там чекає:

  • Шкільна програма, яка застаріла на 80%. Діти не вивчають Леонардо да Вінчі і Стіва Хокінга, а вчать те, що сказала жінка з райвно. І, по суті, повинні вчитися мислити, як літня жінка з Радянського Союзу.
  • Половина викладацького складу не прищеплює дітям любов до наук, а просто зачитують підручники. Або просять скинути інтернет на флешку на уроці інформатики. І ці люди вже просочилися в систему приватних шкіл.
  • Щодня наші діти занурюються у проблеми зарплат вчителів, п'яних трудовиків і фізкультурників, зважають на становище дорослих тіток з перевірками і радянськими принципами і критеріями звітності і роботи.
  • Школи не роблять акцент на індивідуальній та груповій роботі – а це найголовніший навик, який стане у пригоді в дорослому житті і на роботі.
  • Психолог існує як абсолютно номінальна фігура. Просто для галочки.
  • Дуже багато часу і грошей витрачається на день вчителя, занесення подарунків, збирання грошей для батьківського комітету, придбання подарунків, замовлення будь-чого, що жодного стосунку до навчального процесу не має. Батьки витрачають ті ж суми, що й у приватних школах, але не помічають цього. Але найцінніше, що в цій метушні, ми перестаємо помічати наших дітей. Так сталося і зі мною.

Від усього переліченого вище моя дитина втратила віру в людей, науки, диво пізнання, усмішку. Синові очі стали втомленими, і він зрозумів, що тепер виріс і став частиною безглуздої системи. Напевно, це найстрашніше, оскільки наступним кроком для нього могло стати саморуйнування, як і для багатьох підлітків, де непорозуміння перетворюється на дуже погані речі.

А потім я побачила себе у дзеркало. Загнану маму прекрасної дитини, яка ставила мені дуже логічні запитання. Мені стало соромно. Я зрозуміла, що я не можу більше залишатися тіткою Мотею і підігравати тіткам, я хочу, щоб мій син був щасливий і освічений.

Ось так я вирішила відкрити школу.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X