Пророк, Діпан та Брати Сістерс. Чому варто подивитись фільми Жака Одіара

26 лютого 2019, 19:53

Всі герої такі переконливі у своїй порочності, що не можливо відірватися від ще однієї кіноісторії

Один з моїх найулюбленіших французьких режисерів — Жак Одіар.

Зараз йому 66, і, сподіваюсь, він ще зніме дві-три цікаві історії для таких, як я.

Срібних львів, Золотих пальмових гілок і ще купи нагород у режисера вистачає, тому, думаю, доводити щось глядачам або критикам у нього вже особливого бажання немає — і є сенс знімати для власного задоволення. Хоча, мабуть, Одіар все життя так і робив.

Відео дня

Хочу згадати три його роботи, які на мене справили найбільше враження.

У стрічках Пророк та Діпан розгортаються історії «чужих серед своїх»: араб — у співтоваристві корсіканців, ланкійський тамілець — у Франції. Режисер демонструє нам людину у стані «білої ворони». Ми бачимо, як герой прагне швидше замаскуватися під більшість, і в той же час, де, як не у стані  «білої ворони», проявляється людська сутність?

Якщо до згаданих фільмів додати минулорічну стрічку Брати Сістерс, то нескладно у всіх трьох картинах побачити спільну рису — головних героїв-вбивць: найманців в Америці XIX століття, повстанців або звичайних в’язнів. Щоб максимально оголити пероснажа, режисер ставить його в незручне становище: ти вбий, а глядачі нехай подивляться, хто ти насправді.

Пророк дивишся з першої до останньої секунди, не відриваючись. Хоча історія проста, якщо не сказати примітивна. Заяложена донезмоги в кримінальних серіалах — про те, як простий хлопець стає кримінальним авторитетом. Що, Одіар використовує якісь особливі прийомчики, пропонує хитроумні сюжетні повороти? Ні. Він просто розповідає. Ніби говорить глядачеві: слухай, можеш дивитися, можеш — ні, діло твоє, але ця історія відбувалася саме так, і я зараз все розповім тобі. І ти повіриш.

При перегляді Пророка ставиш собі питання: а що любить головний герой? Кого? Йому приємно мочити ноги у морі, дивитися відео, тримати на руках сина свого друга. Але любові не видно. Це такі правила безпеки. За буйки не запливати, якщо не хочеш потонути. У світі, де живе герой, будь-які прихильності, любові — це тільки гачки, за які тут же потягнуть конкуренти і вороги. Щоб бути невразливим, ніщо серйозне не повинно тримати тебе в цьому світі. Гроші, наркотики, зброю — навіть якщо втратиш, все це можна заново придбати. Але якщо є любов — значить є, що втрачати. А молодого вовка ніщо не повинно тримати на місці. Його ноги годують. 

Кожен грішник має право на щасливе життя

У фільмі Діпан теж нічого нового. Такі ж герої, які порушили закон своєї держави. Але емігранти не дадуть збрехати: ти змінюєш місце життя, але навряд чи — себе. Проходить час, і розумієш, що перевіз з собою і свої страхи, і гріховні бажання. Від себе складно сховатися.

Двом дорослим персонажам режисер в допомогу дає маленьку дівчинку, яка випадково опинилася з ними. Це шанс. Полюбити, почути іншого. Пробачити іншого. І завжди є спокуса, зробити звичне, зробити як раніше —  піти на поводу у своїх слабкостей. Щоб потім знову змінити країну, але тільки не себе.

І тут-таки у Бога може лопнути терпіння. Але у фільмі Бог — це режисер. І Одіар дарує героям райське життя в фіналі, як нагороду за муки.

У стрічці Брати Сістерс, як і в двох вищеназваних роботах, сюжет не важливий. Женуться за героєм, або він за кимось. Це знов підглядання за життям злочинця. Причому ми заздалегідь знаємо про його реакції, бажання. Але всі вони такі переконливі у своїй порочності, що не можеш відірватися від ще однієї кіноісторії. Головним героям у Братах Сістерс режисер теж заготовив прекрасний м'який фінал — сімейна ідилія після десятків трупів, як маленька нагорода тим, хто вижив.

Брати — звичайні вбивці. Але щось в них підкуповує, і ти вже переживаєш за них. Одіар знає, що робить. Грішникові досить іноді вголос мріяти зав'язати з кривавим ремеслом, і ми вже любимо його. Нічого нового. Пам'ятаєте, як сказано: «Правду кажу вам, на небі буде більше радості від одного грішника, який розкаявся, ніж від дев'яноста дев'яти праведників».

Спочатку можна подумати, що зі згадуваної трійки фільмів Брати Сістерс явно випадають: відбувається все не у Франції, головних героїв двоє, та й століття явно не те. Але якщо відкинути ці умовні для кіно пункти, то сюжет спокійно можна перенести у сьогодення і уявити двох кілерів, які тиняються по Франції в надії відшукати такого собі хлопця-ботана, який щось заборгував корсиканскої мафії. Я навіть знаю, у що б ці брати були одягнуті — джинси, кросівки, куртки-шкірянки. Тільки пістолети інші. Можливо навіть автомати. Слухають реп. Ночують у хостелах. Не поважають барменів і соціал-демократів. А в іншому це будуть ті ж самі брати Сістерс.

Одіар завжди пропонує добрий фінал. Думка режисера однозначна — кожен грішник має право на щасливе життя. Ми можемо з цим не погоджуватися, але у фільмі радіємо, коли бачимо, як герой, вдосталь помикавшись, повертається в тиху сімейну гавань.

І так, є одвічне питання. Чому ми ніколи б не хотіли мати сусіда-вбивцю, а в фільмі дуже часто співчуваємо таким персонажам?

Відеоогляд

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X