Про особливості українського дрес-коду. Блог Вадима Медведєва

18 квітня 2017, 20:37
Немає жодної книги, яку ми не змогли б переписати, жодної історії, яку не змогли б ми трактувати по-іншому, і жодного правила, яке нам би не вдалося перевернути догори дригом

Імідж зміцнюй справами своїми

Кліматичні умови нашої найдемократичнішої держави не дозволяють бігати по вулицях у набедрених пов'язках, а пластикові пальми, що стомлено тягнуться вгору на прекрасних, залитих сонцем, пляжах Київщини, не дають навіть маленької можливості по-біблійному грайливо похизуватися в Гідропарку. Наявність обнесених парканами і оградками громадських місць (читай, офісів-міністерств-рад) гарантує спокійний сон літнім вахтерам і втомленим охоронцям, які пам'ятають добрі старі часи, коли за довжину спідниці і ширину штанів можна було спокійно заробити освоєння Сибіру і Далекого Сходу.

Відео дня

Перепон більше немає, скинуто кайдани тоталітаризму, а книгу про гарний і поганий смаку (про те, як має одягатися будівник світлого завтра) і вдень із свічкою не знайдеш. Залишився один-єдиний шлагбаум на шляху повного розкріпачення зовнішнього вигляду українця симпатичного («українос симпатикос») – принесений у валізах перших коробейників, у сумках туристів, у світлих головах гекаючих панночок, котрі завдяки профспілковій путівці відвідали країни недалекі, але західні, дрес-код.

І ось воно полилося. Пролізло, перетнуло кордони, заполонило весь наш медійний простір, стало вриватися в наші гардероби, жбурляючи звідти спортивні костюми з такими милими відтягнутими колінами, капці з першого візиту до Анталії, майки з написами щось про «коннектинг піпл». Стали ми все частіше й частіше нервово посилатися на статейки у глянцевих виданнях, на спеціалізовані сайти, на слова друзів-товаришів, що, мовляв, не можна так одягатися, оскільки дрес-код «креативний black tie» говорить зовсім інше.

Може, не варто вигадувати свій, український дрес-код, намагаючись таким чином пояснити нехлюйське ставлення до свого зовнішнього вигляду

Та ба. Немає жодної книги, яку не змогли б ми переписати, немає жодної історії, яку не змогли б трактувати по-іншому, немає жодного правила, яке нам би не вдалося перевернути догори дригом. Дрес-код потрапив під роздачу, був переписаний з урахуванням нашої гіпердемократичності, нашої природної підозрілості і небажання слідувати правилам, включно з правилами дорожнього руху.

Отже, розділ перший «Навіщо нам все це, коли ми краще і вище»

1. Вид розслабленого запрошеного в порваних джинсах з металевою табличкою ззаду спровокує всіх фотографів, як мінімум, на одну-дві фотокартки 9*12, в той час як невиразна юрба нудно одягнених дядьків буде нервово поправляти метелики і кушаки, нарікаючи на те, що в «цьому смокінгу він схожий на офіціанта».

2. Мене запросили, я – ВІП, я здатний лише своєю появою висвітлити захід; як і в чому я прийду, не має ніякого значення. Так і з'являються люди в креативних светрах і бейсбольних кепках на презентаціях альбомів класичної музики, відкритті салонів ексклюзивних годинників з зозулею і партійних з'їздах організацій, здатних як завести, так і вивести Україну з кризи.

Розділ другий «Ми самі диктуємо правила»

Наша фантазія безмежна, наше бажання справити враження настільки високе, що птахи умовностей, які пролітають під нами, іменовані дрес-кодом, розуміють безпідставність своїх претензій на 46-мільйонне населення і беруть зворотний курс на нудні Італії і Франції. Тільки нам може спасти на думку заявитися на конкурс двійників Вєрки Сердючки в образі двійника Володимира Гришка, забуваючи при цьому, що ми і є організатори цього епатажного заходу, здатного підірвати український гламур, який тихо сопе.

Розділ третій «Я дуже зайнята людина»

У пом'ятому на засіданні правління ради директорів костюмі, краватці, що збилася вбік, ми здатні заявитися на будь-який захід – від весілля до віденського балу. А для завершення картини нас повинні відривати постійні дзвінки, що нагадують всьому оточенню про ту бурхливу суспільно-політичну діяльність, яку нам доводиться вести - знову ж таки на благо рідної України.

Епілог «Ми самі собі дрес-код!»

Адже ми знаємо, до чого призводить усвідомлення своєї повної і неподільної геніальності - до появи машин ЗАЗ і Таврія, до виробництва італійських спагетті під назвою «макарони», до пошиття костюмів «та вам і так пасує» з сумішевих (вважай, таких, що не мнуться) тканин, до перманентно ремонтованих доріг і монстроподобних будинків, де живуть впевнені в завтрашньому дні люди, які сумніваються, чи варто їм іти в Європу, але ніколи не відмовляться від багаторазової Шенгенської візи, щоб поїхати туди, звідки прийшов до нас звід правил, покликаний зробити наше життя більш пристосованим до всіх можливих перипетій, зробити його простішим, надати можливість по-іншому поглянути на навколишніх людей, зрозуміти наскільки вони нам цікаві – вони самі, а не їхні недоречно одягнені джинси, нехай і від відомого виробника.

Може, все-таки варто подумати про те, що ніде в світі не переходять дорогу на червоний колір світлофора. І, може, не варто вигадувати свій, український код, намагаючись таким чином пояснити нехлюйське ставлення до свого зовнішнього вигляду. Погодьтеся, наречена має бути у вінчальній сукні, а не в сукні-резинці, яке не залишає жодного шансу на фантазію гостям, які не на жарт розвеселилися. Чи я, пардон, помиляюся?

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X