Приручення вовка і шпигунські пристрасті. 4 нових фільми, які варто подивитися. Блог Олексія Бондарєва

8 вересня 2018, 20:01

Часом просто хочеться піти в кіно і похрумтіти попкорном

 

Велика спокуса дивитися тільки класику або чекати нових шедеврів з кінофестивалів.

Але часом просто хочеться піти в кіно і похрумтіти попкорном.

Ось кілька фільмів, що зараз йдуть у прокаті. Це не шедеври, але все-таки вони варті перегляду.

Відео дня

Альфа

Чудовий фільм, без перебільшень.

Історія про те, як люди епохи Пізнього палеоліту приручили вовків, після чого виникло таке явище як домашні собаки.

Фільм розповідає дуже складну історію дуже простими засобами. І в цьому його чарівність. Діалоги зведено до мінімуму. Картинка напрочуд гарна. Вовки шикарні.

І крім, власне, історії про людину й тварину, тут є ще й цікава філософська думка про те, що людина не обов'язково повинна бути схожою на інших, щоб вижити. Навпаки, здатність мислити нестандартно, не бути як всі, іноді є перевагою.

22 милі

Пітер Берг - режисер, у якого творчі удачі регулярно чергуються з посередніми фільмами, які вже за тиждень згадати складно - не те що за рік.

Наприклад, він зняв вдалі Королівство і Хенкок. І він же поставив нудні Морський бій, Глибоководний горизонт і День Патріота.

22 милі - це чергова спільна робота Берга з Марком Волбергом. Фільм не те, щоб сильно вдалий, але він кращий за останні роботи Берга.

Це шпигунський бойовик про спеціальний підрозділ ЦРУ, який виконує особливо секретні завдання. Членам підрозділу потрібно вивезти з американського посольства в неназваній азіатській країні перебіжчика. На нього чекає літак. До аеропорту - 22 милі недружнім містом.

Уолберг грає сам себе - похмурого і цинічного типа, словом, тут жодних одкровень немає. І у Джона Малковича тут роль прохідна, для галочки.

Але фільм дуже пожвавлюють Іко Ювайс, актор з нашумілого Рейда, і Лорен Кохен, симпатяга Меггі з Ходячих мерців. Рукопашні бої за участю Ювайса - справжня окраса фільму, а Кохен своїм образом матері-невдахи додає історії драматизму.

Однак, головне достоїнство фільму - хвацько закручений сюжет. У кінці, звісно, виникають деякі питання до логіки. Але в якому бойовику про ЦРУ обходилося без цього?

Праведник 2

Чергова спільна робота Дензела Вашингтона і режисера Антуана Фукуа. Дуже давно Вашингтон здобув Оскар за Тренувальний день, поставлений Фукуа.

Перший Зрівнювач (мені здається, що дослівний переклад оригінального The Equalizer все ж логічніше від ідіотського Праведника) був досить непоганий.

У другому фільмі піднімається завіса таємниці над минулим головного героя. Тут додаються всілякі похмурі ЦРУшні справи. Історія перестає нагадувати притчу про вселенську справедливість руками однієї людини і стає трохи традиційнішим бойовиком.

Але загалом Фукуа тримає марку. Йому вдається підтримувати напругу в двогодинному фільмі на пристойному рівні, а фінальна перестрілка й взагалі шикарно знята. Вашингтон у своєму репертуарі. Харизма так і пре.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Ні, це не Джон Вік, але подивитися цілком можна.

М'ята

Дженніфер Гарнер - непогана в цілому актриса, у якої не дуже склалася кар'єра. Зокрема і через її власний вибір - вийти заміж за Бена Аффлека і народити йому трьох дітей.

Але зараз діти підросли, Аффлек пішов у запій, і Гарнер з ним розлучилася. І вирішила піти шляхом Шарліз Терон, яка торік блиснула яскравою кометою в Атомній блондинці.

М'ята - це кримінальний бойовик про жінку, чоловіка і дочку котрої вбили у неї на очах за наказом наркоторговця. Правосуддя не діє, і героїня бере справу в свої руки. Не такі вже тендітні, як згодом з'ясовується.

Гарнер не досягає висот Терон у бойових мистецтвах, але фільм загалом непоганий. Можливо, тому що режисерське крісло займав П'єр Морель, який колись зняв чудовий фільм Заручниця з Ліамом Нісоном.

М'ята - багато в чому вторинний і передбачуваний бойовик з надуманим фіналом, але у Гарнер є своя харизма. Та й історія загалом чіпляє. У ній є досить здоровий феміністичний меседж. Головний жіночий образ побудовано на силі характеру, а не на сексуальному підтексті. Він ближче до жіночих персонажів, скажімо, Джеймса Кемерона (Чужі, Термінатор), ніж до тієї ж Чудо-Жінки, яку складно уявити без довгих ніг Галь Гадот.

Показати ще новини
Радіо NV
X