Режим «іншопланетян». Як говорити з дитиною про ядерну небезпеку

30 вересня, 21:13
Світлана Ройз: «Діти мають знати, що потрібно точно робити все, що скажуть довірені дорослі» (Фото:Kobyakov/Depositphotos)

Світлана Ройз: «Діти мають знати, що потрібно точно робити все, що скажуть довірені дорослі» (Фото:Kobyakov/Depositphotos)

Діти будь-якого віку реагують не на самі слова, а на тональність і мімічні сигнали

Про те, що не має знадобитись. Для дорослих та дітей. Про те, як безпечно можна говорити про ядерну небезпеку. І про що ще можна подбати. «А де наш „апокаліптичний пакет“?» — так називаю пакет, де зберігається те, що не має знадобитись. Але воно ж додає відчуття суб'єктивного контролю.

Відео дня

Я сьогодні відчула, що у мене дуже болять великі пальці на руках. Поспостерігала, і виявилось, що я в напрузі стискаю руки в кулаки так, що вже боляче. А знайома сказала, що звело щелепу. А інша — що спазми в сонячному сплетінні.

Спасибі моєму внутрішньому самотерапевту: «Так, давай руки розітри». Потрібно частіше робити паузи, щоб просканувати тіло. І вкласти 2 хвилини, щоб розслабитись. Хоч руку теплу чи грілку покласти на місце, де спазм.

Тілу потрібно витримати напругу наших емоцій і не втратити можливість реагувати.

Лопни бульбашку. Затримай увагу, постав лайк на кількох дописах на різні теми, не тільки на тему ядерної загрози. Бо алгоритми фб роблять свою справу. Складається враження, що всі тільки про це і говорять. А є ж ще купа прекрасних тем, про які можна потурбуватись — про гендерні стереотипи в книжковому бізнесі, наприклад.

Потрібно частіше робити паузи, щоб просканувати тіло

Що я можу зробити, щоб вгамувати тривогу — хоч щось взяти під контроль. Я знаю, де документи, гроші, ліки, валізка на всяк випадок, в переносці кішки є корм.

Є вода та на день — два суха їжа. Свічки, сірники. Серветки. Одноразовий посуд в пакеті.

В «апокаліптичному пакеті» — плащі, окуляри, респіратори, рукавички. Їх небагато, все використаю потім в мирний час для роботи з дітьми чи в господарстві.

Якщо «що», у нас є 10 хвилин, щоб реагувати. Взяти дітей, речі і котів-собак-ховрашків. Дістатись підвалу, укриття, метро, якщо воно поруч.

Більше за все мене турбує, що діти можуть бути не поруч. Тому у доньки в рюкзачку буде плащ, респіратор, серветки, окуляри (більше для мого спокою та контролю). Повербанк для телефону. Там є бейдж з ім'ям та телефонами. На всяк випадок, я намагаюсь давати одяг з капюшоном.

І діти мають знати, що потрібно точно робити все, що скажуть довірені дорослі. Навіть, якщо немає зв’язку, ми зробимо все можливе, щоб бути поруч.

Я не розмовляю з дітьми про ядерну небезпеку.

Але, якщо комусь важливо — можна грати в «іншопланетян», що потрапляють на нову планету, де все невідомо. Чи в астронавтів, які подорожують в космосі.

Спочатку потрібно зажмуритися і затримати на кілька секунд подих. Дорослий «керівник місії» скаже, коли можна відкривати очі і робити вдих.

І потрібно бути в скафандрі. Вдягнути окуляри, плащ, респіратор — знайти якийсь захований «скарб» (але не торкатись його, просто означити місце). А потім кажемо «стоп гра» і йдемо жити життя. Можна переключати увагу на реальність питанням: «Що будемо робити зараз?»

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Якщо раптом щось небезпечне таки станеться — вмикаємо швидко режим «іншопланетян». Рухи вже будуть знайомі.

Для старших дітей — важливо узнати, що вони вже самі вичитали в соцмережах, що думають, чого бояться. Сказати, про що ми вже подбали, що будемо робити «якщо що». І зробити акцент на тому, як ми використаємо заготовлене, коли воно не знадобиться (пікнік, похід під дощем, ремонт). Так ми перемикаємося з режиму тривоги. Донці я пояснила: «Пам'ятаєш, у нас був невеликий запас масок під час ковід, і ми купували дрова, якими користувалися кілька років.

Діти будь-якого віку реагують не на самі слова, а на тональність, мімічні сигнали.

Писала цей текст в маленькому кафе в нашому селі, біля школи доньки. Через дорогу, метрів за двадцять, в лісопосадці табличка «обережно, міни». Це вже стало частиною нашої реальності.

Кава смачна. Сьогодні тепло. Повз мене пройшов чоловік із букетом величезних поганок. Боюся навіть уявити, навіщо вони йому, — і це мене зараз непокоїть більше, ніж збір «апокаліптичного пакету».

Робити те, що можемо для безпеки. І жити життя!

Текст публікується з дозволу авторки

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ

Більше блогів тут

Показати ще новини
Радіо НВ
X