Втеча від майбутнього. Чому нам важко продумувати своє життя надовго

11 лютого 2021, 22:09
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Поведінкова короткозорість заважає освоювати нове та бачити широку картину

Один з дивних наслідків ковіду — поведінкова короткозорість. І вона напряму впливає на успішність суспільства і здатність людей та країн формувати своє майбутнє. Сильний стрес часто дає ефект низького горизонту планувань: нам стає емоційно чи психологічно важко продумувати наше життя на тривалий період. Ми розфокусовуємо увагу на прояснення власного стану та ролі тут і зараз, а на оцифровку та вивчення ширшого ландшафту бракує сил.

Відео дня

Моя знайома розповідала, що в період відновлення від хвороби поверталась додому виключно з навігатором. Вона впізнавала місця, але здатність прогнозувати картинку маршруту була втрачена. Моя пересторога — більшість українців мали «ментальну короткозорість» і до ковіду, а вірус лиш підсилив цю особливість і дав більш відчутні наслідки: розгубленість, тривожність, закритість, короткострокове планування та обмежена візійність (уява).

Одна з версій появи фізичної короткозорості — тривале і часте фокусування на предметах близько до нас. Наприклад, екран ноутбуку чи телефону. Тоді мозок сприймає це як сигнал перепрофілювання діяльності, при якій вміння заглядати в далечину атрофується як зайве. Додайте до цього переважне сидіння чи лежання, і отримаєте усі умови для трансформації. Адже людина через такі щоденні дії змушує тіло адаптуватись, щоб ми отримували комфорт у звичному.

Сильний стрес часто дає ефект низького горизонту планувань

Ви здивуєтесь, але знайомий нам сколіоз є типовим прикладом такої турботливої мутації: м’язи викривляють хребет, щоб компенсувати дисбаланс постійно опущеної голови. При цьому людина отримує сутулість, яка напряму впливає на самовпевненість та рішучість, знижуючи їх. Адже це ті люди, які, наче міфічні черепахи, тримають на собі тягар порядку в цьому світі і мають внутрішню місію усім про нього нагадувати. І раз порядок та традиції були сформовані в минулому, то ним вони і живуть. Одні - минулими травмами і образами, інші - минулими перевагами та привілеями.

Як формується такий поведінковий наслідок? Це схоже, як шкварчання м’яса на грилі провокує голод. Автор книги Нейронаука для лідерів Ніколаос Дімітріадіс виділяє чотири основні типи активності мозку: когнітивна, емоційна, поведінкова (автоматичні реакції та протоколи поведінки) та соціальна (побудова стосунків). І наш комфорт форматує ландшафт кожної з них під наші звички. Зрештою, так і зароджуються різні психотипи, кожен з яких більш вправно справляється в певних умовах. Між іншим, «далекозорі» «люди повітря» люблять мріяти і фантазувати, зате їм важко дається стадія планування і прорахування та рутинного втілення їх планів. «Короткозорі» люди ж мають чудову властивість бачити все в деталях і системних ієрархіях. Якщо це люди «землі-вогню», то це саме ті, хто під вашим емоційним постом про щось неймовірно важливе і цінне напишуть коментар з вказанням, що ви допустили помилку в якомусь слові.

В першу чергу, комфорт наших звичок форматує наш стиль взаємодії, комунікації з іншими. Наш мозок визначає «комфортність» чи «некомфортність» поведінки і створює типові автоматичні реакції на ті чи інші ситуації в нашому житті. Напрацьовані звичні поведінки стають магістралями підсвідомих дій, коли ми включаємо певну послідовність рухів як при водінні машини «на автоматі» по звиклому маршруту. Причому ми можемо говорити, що їдемо опробувати новий маршрут, а тіло вестиме нас за звиклим. І дисонанс «слова-дія» ми можемо помітити лише коли промайнемо поворот. Не говорячи про напрацювання звички уникати змін, нових продуктів, знайомств, випробувань, викликів і всього іншого, що напружує.

«Нові рейки» типового комфортного наш мозок прокладає непомітно для нас — нові дії проростають в сталі звички найчастіше під час сну. І от одного ранку ви прокидаєтесь з новим вмінням «короткозорості» ігнорувати далекі загрози заради більш спокійного сьогодні.

З віком здатність змінюватись у цих людей атрофується в прогресії. Вони стають всезнаючими інтравертами-відлюдниками, які уникають подорожей та експериментів з новими продуктами, товарами та друзями. У крайній формі така поведінка може стати хворобою Альцгеймера з порушенням не лише функції пам’яті, а й абстрактного мислення. Тобто понижується вміння освоювати нове і осмислювати непізнане. В певний момент це дає ефект обезцінення минулого досвіду і традицій, і тоді людина починає пиляти гілку, на якій сидить.

На рівні країни це проявляється як нездатність сформувати стратегію сталого розвитку і формування зовнішньої політики залежності від більш впливових гравців. Також запаралелюється втрата ідентичності через безпам’ятство, що дорівнює нездатності ідентифікувати власні сильні сторони і набутки як опору для статусу та впливу. Водночас, на національному рівні це може проявитись як провал у програмах розвитку таких напрямків, як інноваційні наукові розробки (в тому числі космічні програми та експериментальні технопарки). А також як відсутність сталих державних освітніх програм розвитку успішних та заможніх лідерів, при якому Міністерство щастя, створене в Арабських Еміратах, звучатиме як привід для жартів. Оскільки знецінення майбутнього в нас підсилюється ще культурою пологових, то і маємо, як наслідок, демографічну катастрофу. Альцейгемер нації, що веде до тотального втрати пам’яті, а отже й самоідентифікації, та імітування чужих систем та планів як способу планування життя країни.

Що радять при короткозорості? Практикувати заглядання в далекі горизонти. Вдивляння в океан, ліс чи інший широкопросторовий краєвид є важливою практикою для вміння моделювати майбутнє. Не даремно інноваційні лідери люблять кабінети на високих поверхах з панорамними вікнами. Така психогеографія додає широти горизонту планувань і сміливості, масштабності заглядання за межі сьогодні. А мудрі фасилітатори ніколи не погодяться на стратегування майбутнього в просторі з одними стінами, які радше підійдуть для планування стратегії виживання.

Крім сигналізування мозку про готовність заглядати в майбутнє, а отже жити довше, аніж сьогодні, є ще одна перевага вправи. Для того, щоб помилуватися простором і горизонтом, вам фізично потрібно підняти голову і випрямити шию. А це безпосередньо впливає на поставу. І починається корегування у зворотному напрямку. Адже статний впливовий лідер зчитується в першу чергу по впевненому вигляду, якого надають пряма спина і підняте підборіддя. Підніміть при цьому вгору руки «зірочкою», вдихаючи, і заведіть їх трішки назад, зводячи лопатки — це буде одна з чудових практик ембодіменту по наповненню життям «на повні груди».

Додайте до цього відповідь на кілька питань:

Який екстраординарний досвід мені б хотілось прожити? У що я готова (готовий) повірити настільки, щоб рухатись інтуїтивно? Що надзвичайного я б хотіла (хотів) прожити в своєму житті? Як цей досвід змінить мою роль і статус в моєму середовищі? Як трансформується моє життя?

Це емоційно-ментальна практика розширення горизонту. Адже люди віри є значно кращими візійними стратегами, аніж ті, які йдуть лише перевіреним шляхом. Поява віри сформує готовність рухатись до далеких горизонтів можливостей, яка дасть енергію до дій та магію втілення мрій в реальність. Від сьогодні до екстраординарного прекрасного завтра. «У світі аперспективного божевілля (де істини немає, а значить і немає, на що спертися) потрібні лідери, що здатні показувати шлях. Справжні лідери не бояться подивитися в очі світу, де немає правди, немає напрямку, немає цінностей, і сміливо сказати: «Все це неправда. Істина існує, і йти до неї треба в цьому напрямку», — Кен Уілбер, Трамп і епоха пост-правди.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X