П'ять речей, які турбують в жінках. Блог Даші Малахової
Тема специфічна, складна, болісна, неоднозначна, страшна і дико актуальна.
Ось що мене турбує:
1. Бажання жінки бути худою.
2. Бажання володіти брендовими речами.
3. Бажання бути схожими одна на одну.
4. Бажання збільшувати або зменшувати частини себе.
5. Бажання виглядати неприродно своєму віку і даним.
Перше. І найстрашніше. Я зіткнулася з анорексією в 1996 році, коли подруга з театрального інституту захворіла й опинилася на межі життя і смерті.
Починалося все звичайно. Я помітила, що вона стала купувати новий одяг, потім зрозуміла, що це питання розміру, а не стилю. Потім вона стала його ушивати, і в якийсь момент нагадувала вже Чупа-чупс, де голова була льодяником. Вона важила 40 кілограмів і не розуміла, що проблеми зі здоров'ям були пов'язані зі страшною хворобою. Менструальний цикл порушився, тіло вкрилося волосками, як шерстю (коли йде підшкірний жир організм вигадує варіанти обігріву), і вона зовсім перестала їсти. До цього була булімія: вона прекрасно і щільно вечеряла в компанії, а потім відлучалася в дамську кімнату і повертала все назад.
Тільки психолог, психіатр, невропатолог і ендокринолог разом змогли допомогти моїй красуні повернутися до нормального життя. До речі, багато років по тому, можу сказати, що й інші мої подруги так робили, але у мене не вистачало мужності поговорити з ними. Такої мужності мені бракує й сьогодні, коли я бачу моїх колег, знайомих, чужих дівчат на вулиці з явними ознаками смертельного захворювання.
Дуже хочеться розмотати клубок стереотипівДруге. Жоден бренд не зможе відшкодувати невпевненість в собі. Найкраща інвестиція — НЕ сумка, а психоаналітик. І до них треба ставитися як до дорогих речей — чим дорожчі й оригінальніші, тим довше прослужать.
Третє. Вії з одного салону, куртки з одного магазину, губи з одного шприца — ми втрачаємо свою унікальність, ямочки, особливості, улоговинки, привабливість. Ми втрачаємо себе в цих жахливих ботфортах. Ми ідіотки в ботфортах, однакових тренчах, капелюхах, які кричать: «Я не знаю, хто я. Можливо, я кіт у чоботях!»
Четверте. Коли рот трохи з'їхав вниз, і губа не працює (а вона ой як потрібна справжній жінці, і не варто втрачати зброю у вигляді губи), коли груди трохи задубіли на погоду, коли лоб не може дивуватися, а повіка не прикриває око, людське, жіноче обличчя для мене втрачається сенс. Якщо твоє обличчя або тіло не заводить тебе саму, витрать увсі гроші світу, щоб полюбити себе. Їдь куди-небудь, засмагни на морі, зверни увагу на свої очі, свою прекрасну шию і гомілки, на свої щоки, посмішку, дупу і повертайся, щоб показати це все тут. Особливо люби свої очі.
П'яте. Мені сорок через пару днів. Я не мушу мати кубиків, мій живіт схожий на перевернуту тарілку, а іноді на тазик (маленький). Після двох кесаревих і подвійного шраму, мені не належить мати кубики. Вони є у мого чоловіка, нерозумно було б з ним у цьому змагатися. Ямочки внизу спини — так, м'який, але пружний зад — звичайно. Але не кубики. Я ж не мужик. Я баба. І кому я потрібна без мого ніжного живота і грудей. Без м'якої шкіри під руками і без круглих стегон. Нормальному — нікому. У мене досвід, затишок, мудрість і ще разок досвід.
Звичайно. Я дуже сильна і маю стійку думку практично з будь-якого приводу. Ще я вважаю, що ніколи не була надприродною красунею або потворою. Зовнішність для мене ніколи не була мірилом краси, успіху або ж вагомою часткою людських стосунків. Тому до нової колекції чого-небудь я ставлюся так як до хайпу з приводу виходу нового ніндзяго. Поважаю, але не вважаю захват нормальним для людини старше 13 років. Якщо, звісно, фешн це не робота, захоплення чи ремесло.
Моя вага завжди коливається між 55-60 кілограмами. У першому випадку я худа, у другому — схожа на смачний пиріжок або товста. Стан «пиріжок» я не дуже люблю, але коли потрапляю в цю вагу, живу з нею комфортно. Для мене це не привід вдягати чорний одяг, ховати свій пиріжок, втягувати щоки, дивно позувати, пити сечогінне і так далі. Я люблю бути природною, навіть якщо це не вписується в красу з репортажних зйомок.
Багато моїх колег брешуть. Вони розповідають про здоровий спосіб життя, повноцінне харчування, турботу про себе, але вони брешуть. Оскільки тримати малу вагу і харчуватися здорово (читай повноцінно) неможливо. Це, сподіваюся, вам розповість кожен хороший фахівець. І його я вимірюю вагою: чим нормальніше виглядає дієтолог, тим він прекрасніший.
Дуже хочеться розмотати цей клубок стереотипів, кліше, страхів і дати надію жінкам з красивими і нормальними формами, натуральним обличчям, яке не заперечує закони фізики та біології. Хочеться, щоб ми вже були в ідеальній вазі, а не прагнули до неї. Життя таке коротке, щоб постійно перебувати на шляху до успіху.
Успіх уже. У дітях, у подругах, у роботі, в чоловікові або його відсутності. Успіх у наших вухах, які стільки всього вже чули. В руках, які стільки створили і обіймали. В наших очах, які самі бачать, що добре, а що — підробка. Пора довіряти своїм очам, адже вони у нас найкрасивіші.
Текст публікується з дозволу автора
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
Більше блогів тут
Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.
матеріалів розділу Life
