Навіть у період COVID-19. Чому варто навчатися за кордоном

7 квітня 2021, 20:43
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Великим недоліком української освітньої системи є її відірваність від світового наукового дискурсу

За півроку, що я навчаюсь у Женеві, вже декілька моїх українських знайомих недвозначно натякали мені, що закордонна освіта особливо нічого не додає людині, а надто, якщо ця людина хоче повернутися працювати в Україну. Від цього стає і боляче, і образливо, і страшно цікаво. Адже чим частіше я чую сумніви про потрібність навчання поза межами України, тим більшій кількості українців мені хочеться пояснити, що немає ніякого сенсу критикувати вищу освіту за кордоном маючи досвід навчання тільки в українській системі освіти. Це два різні підходи до організації пізнавального процесу, вони не порівнювані, кожен з них надає свої конкурентні переваги на ринку праці, а поєднання двох — робить людину бажаним кадром для багатьох роботодавців.

Відео дня

Я навчалась в дуже «сильному» українському виші і досі, навіть тут у Женеві, користуюсь тими знаннями, які отримала в Україні. Проте, порівнюючи два різні досвіди здобуття магістерського ступеню, можу сказати, що великим недоліком нашої освітньої системи є її локалізованість, відірваність від світового наукового дискурсу. Наприклад, протягом першого семестру ми читали роботи авторів з Латинської і Північної Америки, Європи, Африки і Азії. Проте я майже не зустрічала жодної статті українських науковців. Більше того, ніколи не було згадок, що якийсь український вчений доєднався до розробки, скажімо Мінесотського протоколу про розслідування потенційно незаконних смертей чи Белфастського керівництва з амністій та відповідальності, хоча авторами цих документів виступили безліч вчених з університетів усього світу.

Команда моєї академії запрошує найкращих професорів з усього світу

І це велика шкода, тому що у нас, українців, на жаль, є багато «сумного» досвіду, яким ми можемо поділитись, у нашого контексту є особливості, які можуть бути враховані на світовому рівні, проте наша гуманітарна наука настільки не виходить за межі нашої країни, що про нас продовжують не знати в світі. А це, в свою чергу, дуже шкодить навчальному процесу, адже професор, який може розповісти своїм студентам як насправді, на практиці відбувається процес написання міжнародних конвенцій, керівництв, як готуються рішення міжнародних трибуналів, може потенційно підготувати набагато кращих, обізнаніших фахівців, які будуть конкурентними не тільки в межах України, а на світовому рівні.

Крім цього, тут у Женеві ми не вчимося по підручникам. Ми готуємось до занять по науковим статтям, надрукованим у наукових журналах. Я, до речі, саме тут вперше зрозуміла навіщо існують ці наукові журнали, адже їхні українські аналоги здавались мені завжди великою формальністю, потрібною тільки для того, щоб десь надрукувати свої «тези», які ніхто ніколи потім не читатиме. Тут же наукові журнали — це основа для початку наукової дискусії, джерело нових ідей, майданчики обміну думками. Це живі, активні і самодостатні системи, які органічно вплетені в наукове життя суспільства. Без того, щоб науковець регулярно читав наукові журнали, складно уявити європейську науку, адже як ще він зможе бути у фарватері всіх подій? Я тепер взагалі не можу зрозуміти, як українські вчені обмінюються науковими думками? Та і чи обмінюються взагалі?

Також за кордоном дуже цікавим є спосіб викладання дисциплін. По-перше, у кожного викладача є свій підхід до викладання. Універсальної стандартизованої методики немає. Згадуючи зараз навчання в Харкові дивуюсь, як можна цивільне право і кримінальний процес викладати за однією і тією самою методикою? Раніше про це навіть не думала, сприймала все як норму. Зараз же згадую це з дуже критичної точки зору. Наприклад, тут у Женеві хтось із викладачів висилає завчасно записані відеолекції, а на зустрічах йде лише обговорення дискусійних і неоднозначних питань по темі заняття, що вимагає від студентів досить ґрунтовної підготовки. Інші викладачі запрошують різних спікерів — визнаних світових експертів з теми заняття, які можуть поділитись найсвіжішими, найактуальнішими напрацюваннями світової спільноти у відповідній галузі. Через це існує атмосфера динамічності. Навчатись ніколи не нудно. Окрім цього будь-який теоретичний матеріал дуже прив’язаний до практичних кейсів (ситуацій з реального життя), тому ніколи немає відчуття того, що вчиш «суху теорію», яка невідомо для чого потрібна. Завжди є стовідсоткова впевненість, що вивчаєш те, що потім використовуватимеш у роботі.

І звичайно ж люди, які тебе оточують впродовж всього терміну навчання. Команда моєї академії запрошує найкращих професорів з усього світу. Наприклад, зараз один з курсів у нас викладає юридичний радник Верховного комісара ООН з прав людини. Крім цього, моя група складається зі студентів з усіх континентів, що створює дуже цікаву, але водночас непросту атмосферу — постійно потрібно вчитись знаходити спільну мову у мультикультурному середовищі, що не завжди є простим завданням, але виявляється дуже гарною вправою, особливо для нас, українських фахівців.

Окрім цього, якість європейської освіти завжди є однаково високого рівня. Мені «пощастило» навчатись у часи розгулу COVID-19 в Європі і спостерігати, як європейці реагують на виклики, що перед ними постали у зв’язку з пандемією. Академія не скасовувала жодного заняття протягом року, натомість наш навчальний рік був перевлаштований під вимоги часу і ситуації так, щоб максимально зберегти якість освітнього процесу. Оскільки через закриття посольств і кордонів у різних країнах не всі студенти змогли вчасно отримати студентські візи і приїхати на навчання у вересні, з перших днів ми мали комбіноване викладання, тобто одна частина студентів разом із викладачем були в оффлайн аудиторії в масках і з санітайзерами, а інша частина — підключалась до заняття через ZOOM платформу. Навіть коли згодом у Женеві всіх студентів перевели на онлайн-навчання, жодних спрощень навчальних планів чи екзаменаційних сесій, як я це спостерігала в Україна, не було. Принциповість підходів до якості навчального процесу мене приємно вразила.

Я ще могла би писати і писати про те, що вабить людей у навчанні за кордоном, і обсягу цієї колонки точно не вистачить, щоб розказати про всі мої особисті враження від цього унікального досвіду. За короткий час навчання в Женеві я навчилась розглядати різні суспільні процеси під трохи іншим кутом, ніж я звикла це робити в Україні. Навчання за кордоном однозначно розширило мій світогляд. Тут я вчусь не поляризувати проблеми, не ділити події на погані/хороші, а скоріше уважно їх розглядати, рефлексувати, вміти знаходити і мінуси, і плюси, а відповідно вчусь гнучкості у прийнятті рішень. І якби мене спитали, чи подалась би я на навчання за кордоном, знаючи, що мене чекають безсонні ночі над книжками, безкінечні навчальні сесії в променях екрана ноутбука, а в короткі моменти живого навчання — суворе фізичне дистанціювання, масочний режим, стерилізування рук і робочого місця їдкими дезінфекційними розчинами, — я би однозначно відповіла так.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Підписатись на щоденну email-розсилку
матеріалів розділу Life
Залишайтесь в курсі подій з життя зірок, нових рецептів, краси та моди
Щосереди
Показати ще новини
Радіо НВ
X