У стані безкордоння. Чому більшість українців тривожні й невпевнені
Для того щоб жити в час змін, усім нам варто знати свої кордони
«Я не наважуюсь про себе і свої ідеї говорити публічно». «Від мене по-хамськи йдуть працівники». «Не йде бізнес через дружні послуги для близьких». «Мої діти вже залізли мені на голову». Як би це дивно не звучало, але усі ці фрази — про невміння працювати з власними кордонами. І це один із найбільших постковідних викликів для українців, що масово живуть у стані безкордоння. В українському суспільстві це проявляється як відсутність довіри, поваги, а також безправ’я та захоплення зухвалими беззаконними діями без наслідків, як прояв цінності свободи за відсутності відповідальності.
Понад 20 років я працюю в комунікаціях, але жодні мої знання та глибина осягнутих сенсів не дали такого трансформаційного ефекту, як робота через систему розум-серце-тіло. Два роки консультацій, навчань і фасилітацій із застосуванням методики антикрихкості комунікацій проявили і підсвітили типові трендові виклики в українців і прості практики роботи з ними. Їх є ціла низка, але сьогодні хочу написати про вміння турбуватися про власні кордони і вміння бути свідомим свого простору, його якостей та меж. Від цього вміння залежить уплив, харизма, сила переконання й елегантне мережування партнерства та взаємодії.
Знаєте, у науково виведеній формулі довіри є аж дві складових про кордони: уміння творити безпеку в стосунках за рахунок установлених правил і їх дотримання, а також уміння гармонійно балансувати інтерес у взаємодії на рівні я-ми. Я практикую в роботі мікрокорективи станів через фізичні вправи (мова тіла найчесніше говорить про стан людини), і саме поза кордонів (із методики Марка Велша) виявилась найбільш затребуваною в індивідуальній роботі та з групами. У пошуку причин «безкордонності» українців її можна розбирати за нашаруванням елементів, як китайський ієрогліф, але першочергово звертають на себе увагу три елементи:
1. Одна рука захищає серце, позначаючи кордон персонального простору. Здатність проявляти милосердя й турботу. До себе й до людей іззовні.
Типова помилка: рука захищає не серце, а іншу частину тіла, або поставлена так, що зовсім не зчитується як захист. Зчитується як те, що ви не готові відстоювати цінне й ваше.
2. Спина пряма і корпус центрований настільки, що він у мові тіла зчитується як «я стою за важливі й цінні речі в моєму житті».
Типова помилка: люди подаються надто вперед чи назад і при цьому стають хиткими (як і їхні позиції). Типово зчитується як напад (агресія) чи ухиляння (безвольність). Ні одне, ані інше не допомагає репутації впевненого лідера й не сприяє побудові довіри.
3. Друга рука зігнута, і її кулак розташовано біля стегна. Експерти бойових мистецтв знають, що таке розташування відкриває можливість швидкого сильного удару всім тілом, а поки вказує, що ви готові захищатися.
Типова помилка: рука недостиснена в кулак і тримається то ближче до грудей, то нижче до колін. Зчитується навіть підсвідомо як нездатність боронитися й давати відсіч. Адже «недокулаком» і з тих позицій удар буде ніяким.
Цікаво, що за першої спроби всі помиляються, але тут помилки можуть багато розповісти про наше минуле та сценарії взаємодії зі світом. Адже тіло пам’ятає все і схоже реагує на типові події в нашому житті, про які ми вже могли забути свідомо, хоча їхній слід сформував відбиток як певну звичку, рух, позу. А саме це й лежить в основі нашого стилю комунікацій і є основою нашої успішності та впливовості. Мова тіла форматує нашу поведінку й навіть наш наратив.
І є три трендових помилки в українському середовищі, які на це вказують.
Хиткість як небезпека
Мало хто зможе вистояти в такій позі тривалий час, не завалюючись уперед і назад. Нейтральна позиція демонструє найбільшу впевненість. Як спокій лідера, за яким ми готові рухатися вперед у невідоме без вагань. Але більшість українців тривожні, неспокійні й невпевнені. Навіть лідери хиткі в діях і неконкретні у своїх словах. Ми встановлюємо правила і навіть підписуємо угоди, але не готові їх дотримуватись. «Усі ж тут дорослі, навіщо нам правила», — найчастіше чую на початку фасилітаційних сесій. Кілька напружених ситуацій, і ті ж «дорослі» повертаються до запису правил. Адже за зовнішнім ритуалом партнерської злагоди чи спільнодії заради змін стоїть бажання змінити інших згідно з власною картиною «правильного життя». Змінювати інших легше, аніж домовлятись. І кожен це робить по-своєму.
Люди, що звикли битись за своє з дитинства, бо «правда за силою», завалюються у цій вправі вперед, створюючи ефект упереджувального нападу. Так часто вони і діють у спілкуванні з іншими (нависають фізично чи морально) і провокують напругу в стосунках. Іноді це їх дивує, а іноді радує. Але є й ті, які завалюються назад, бо звикли терпіти напади до останнього. Бо хто, як не вони, витримає весь тягар людської природи. А як уже падають майже знесилені, тоді різко дають відсіч у «стані дракона», масштабно спалюючи свої емоції і стосунки з іншими. Тоді в повному шоці їхнє оточення — як може така порядна людина так себе вести?!.
В обох психотипів (у теорії антикрихкості це «вогонь» і «вода») біда з відчуттям чужих і власних кордонів, що формує сталі виклики в роботі з людьми. Іноді це перетворює людей на чарівників країни Оз, які за вимушених життєвих обставин обирають роль гуру, які приходять на наші сторінки чинити добро своїми експертними оцінками чи психологічними діагнозами. Іноді люди беруть на себе роль вічного борця й героя, збираючи тонни співчуття на свої історії про виклики та жертви. Іноді це героїчний король, що приходить навести порядок у системі, бо люди загрались.
Хоча найчастіше суворий «герой» стає «жертвою» з думками про те, що «я стільки роблю, а ніхто мене не цінує». Суворість і задача бути мудрим не дає спонтанності і чуттєвості. На рівні тіла і свого простору теж. А як можна керувати тим, що погано відчуваєш? Це дає відсутність чіткої позиції й невміння стояти впевнено на своїх двох. Тому їм постійно потрібні інші. Для одних — щоб відчувати свій статус через приниження і знецінення людей навколо. Для інших — щоб отримувати підтримку й похвалу як самоствердження власного успіху. В обох немає чуття власного тіла, а значить, люди не знають своєї сили удару і не можуть управляти собою (особливо в кризових ситуаціях).
І що цікаво, жодна з цих ролей не допомагає спокійно тримати свої позиції і з гідністю їх відстояти від нападу. Обидва психотипи радше уникатимуть прямого діалогу в конфлікті і за крайніх обставин як захист використають істерику або вибух агресії. Не дивно, що медіація досі є малопопулярним способом вирішення спорів на роботі, у бізнесі чи родині. Адже для цього треба визнати, що сторони перебувають у конфлікті, і почати домовлятися про правила нової взаємодії. Для цього треба мати стрижень або, як мінімум, опору в собі.
Лікарі кажуть, що ковід упливає на наш емоційний стан і починається іноді з нічних страхів чи сумнівів, а завершується дивним шлейфом тривожності й агресивності. Криза додає кожному з нас ситуацій, коли ми підсвідомо діємо реактивно. І за цих умов ця хиткість стає хаосом неефективних дій. Як результат — життя, повне невдач і часто кероване тими, хто зміг устабільнитись. У ковід таких людей розхитує, як на кораблі в шторм, і їм може бути погано аж до блювоти від наростання непевності. Одна з порад для цього — практика цигун, сумо, йоги чи будь-що інше для роботи з вестибулярним апаратом. Якщо є можливість і готовність ще доповнити фізичні вправи розумінням, «хто я і на чому стою», «який мій ландшафт і яка моя роль», то це заземлення теж додасть упевненості.
Милосердя
Виконуючи вправу про кордони, люди часто забувають, де їхнє серце. Контролер живе головою, атрофуючи власну сенситивність життя. І втрачаючи себе. У позі кордонів люди автоматично теж помиляються, виставляючи руку вперед, і потім самі собі сміються «Ах, так, серце ж у мене в іншому місці».
Френсіс Фрай у своїй промові на TED говорить про три елементи репутаційних комунікацій: логічність, емпатичність та автентичність. Для багатьох українців питання в цьому трикутнику викликають два останніх елементи. Але найбільший ступор, звичайно, з автентичністю, бо в суспільстві, де одних виховували на фразах «будь як всі» чи «будь як кращі», більшість із нас виростало, не знаючи себе. Учитися для батьків, заробляти для дітей, виглядати для чоловіка й дизайнити хату й побут для комфорту рідних. Для взаємодії з іншими ми частіше вибираємо узалежнення, а не свободу вільного вибору. Якщо немає власної спонтанності, то нам немає звідки черпати можливості вільної неконтрольованої нами взаємодії з іншими, де творення передбачає знаходження незвичних нам рішень, які можуть бути й помилковими, але й геніальні трапляються теж.
Якщо ви вважаєте, що в теперішні часи стосунки батьки-діти змінились, то нагадаю, що за результатами 7-ої хвилі опитування Світове дослідження цінностей усе більше українців уважає, що дітям не потрібна незалежність і вони мають бути слухняними й рішучими водночас. Треба більше підтверджень? Сходіть до типової школу, де найкращими дітьми для більшості педагогів будуть тихі, слухняні, безініціативні. Там зароджуються тихі безвольні громадяни. Отож, ми себе не знаємо і вимагаємо від себе й інших протилежних проявів, закладаючи сталий наслідок розчарувань. Якщо ми не приймаємо себе й не любимо себе, то не вміємо любити інших. Бо не можна одночасно бути контрольованими, слухняними та ініціативними, відповідальними.
Традиціоналістичні контролери глибоко нещасні в душі. Вони — повна протилежність образу зодчого з барельєфу вежі Джотто у Флоренції. Головний архітектор візуальної історії цивілізації європейців розмістив милосердя серед головних чеснот і показав, що саме майстер, що має учнів, разом із якими спільно творить шедеври, його практикує найкраще. Адже справжній майстер задає рамку творінню і дає простір для експериментування в елементах і можливість помилок до виправлення в роботі учнів. Контроль замінюється на делегування й наставництво, даючи простір для народження інших геніїв. І тоді майстер, чи лідер, чи батьки отримують той спокій упевненості, який може собі дозволити водій автомобіля Тесла, котрий повірив, що автопілот таки здатен вести машину без тривожних рук на кермі й ноги на педалі. Щастя прийняти свою недосконалість і визнати, що інші можуть робити вашу роботу краще, а ще й визнати, що «та» робота була не ваша, і почати шукати саме свої таланти і вміння для того, щоб жити в потоці буття собою.
У звичних умовах відсутність вільної взаємодії просто забирає багато ресурсів і створює умови для безвідповідальності та недорослої поведінки. Це провокує численні непорозуміння поміж персоналом і власниками, партнерами, бізнесами та клієнтами, студентами та викладачами. Ковід же виносить нас у змінний ландшафт життя світу VUCA (volatility, uncertainty, complexity, ambiguity — нестабільність, невизначеність, складність і неоднозначність), У якому нам мало що виглядає знайомим і передбачуваним. І це пекло контролерів. Бо діяти часто доводиться інтуїтивно, непослідовно й алогічно. Додайте до цього, що серед постковідних синдромів є й «голова не варить, як раніше», і маєте ще той виклик. Найефективнішими стають тоді наші дії з поля напрацьованої інтуїції. Згадайте якусь критичну ситуацію з загрозою життю, вашому чи ваших близьких, у якій у вас не було часу думати логічно, а треба було діяти тут і зараз, і знання, що робити, приходило нізвідки. У людей, які знають себе і довіряють простору, інтуїція спрацьовує навіть у банальніших ситуаціях, коли щось не складається з мандрівкою, чи зустріччю, чи проєктом, і ти не дотискаєш ситуацію з останніх сил, а відпускаєш, і тоді виявляється, що саме нічогонероблення було найкращим сценарієм.
Знаєте, деякі фрідайвери розпочали зараз кампанію із захисту акул. І вони створюють документальні фільми з незабутніми кадрами пірнань із триманням за плавець білої акули, удвічі більшої за людину. «Ми просто не розуміли цих істот і їхніх правил поведінки. Наші незнання й провокативна поведінка є найчастіше причиною нападів. Якщо я знаю мову акули, то можу плавати поруч у безпеці», — говорять фрідайвери, показуючи на тюленя, що крутиться перед носом велетенської акули. Він-то точно знає правила виживання. І якщо можна мирно пірнати поруч із цими безмовними істотами, розуміючи правило кордонів, то з іншими людьми наша взаємодія може дати набагато більш вражальні результати. Якщо ми приймемо, що вони можуть жити без нашого контролю, згідно з узгодженими і прийнятими комфортними правилами взаємодії.
Говорити «ні»
«Демонстрація готовності битися упереджує сам бій», — казав якось мій знайомий засновник школи бойових мистецтв. Серед українців часто бачимо переконання, що «моя думка може когось образити», наче ми управляємо чиїмось станом чи життям. Цікаво, що в сусідніх країнах у людей немає проблем з асертивною поведінкою і спокійними відмовами на прохання, що несуть дискомфорт. Можна здогадуватись, що історична низка травм і принижень, яких зазнавали наші предки століттями, замістили українську гідність на штучну толерантність.
Згідно з теорією heart land усім, хто хоче володіти світом, важливо панувати на твоїй території й володіти тобою та твоїми ресурсами з тихим підкоренням. За фіктивною толерантністю прихована велика маніпуляція, яка несе страждання та втрати одним і тріумф споживання й панування іншим. На рівні організму толерування ракових клітин веде до смерті. Саме тому так важливо навчитися гідно боронити свою територію. Свій урок я колись отримала від жебраків у місті, де Будда досяг свого пробудження під знаменитим деревом бодгі. Мене з дитинства вчили ділитися, бути слухняною, не конфліктувати й жити «правильно». Толерантність у мене в крові. Тому навчитись говорити «ні» так, щоб ці професійні маніпулятори втратили до тебе інтерес, то був мій шлях пробудження й просвітлення. Тепер це вміння дуже допомагає в спілкуванні не лише з шестирічним сином, а й із клієнтами, партнерами, родиною. І я продовжую вчитися говорити це в різних ситуаціях, по-різному, із максимальною м’якістю та повагою.
У часи ковіду це вміння буде дуже цінним, бо в кризу в людини чи бізнесу природно стає менше ресурсів. І тому вміння бути асертивним і відмовляти людям, проєктам і можливостям буде цінною звичкою.
Насамкінець зазначу: для того щоб жити в час змін, усім нам варто знати свої кордони, бо вони допоможуть у хвилі непевності й криз залишатися впевненими й емоційно стабільними. 2021-й навряд чи стане більш стабільним роком як для бізнесів, так і для суспільства та держави. І тому практика тримання кордонів може допомогти нам убезпечити власний спокій та силу та турботу про себе й інших. Своїм клієнтам раджу практикувати саму позу щоранку, аби тіло почало коригувати поведінку. Зайдіть на сторінку автора методики — і ви там знайдете багато різних поз на вибір для різних станів.
Любителям контролювати все ж нагадаю, що в хаосі контроль радше даремно вбиває вашу енергію й поглинає ресурси безрезультатно. Керувати ситуацією можна і в інший спосіб. Для цього раджу краще зрозуміти себе і свій стиль у комунікаціях, щоб діагностувати, де ви природно почуваєтеся профі, а які ситуації роздратовують і виводять із себе. Як один зі шляхів — пройдіть тест Strengthfinder від Gallup Institute. Що краще зрозумієте себе, то точніше зможете бачити сили й слабкості інших. Це допоможе бути врівноваженими та сфокусованими. І розуміти, як будувати простір партнерства з іншими людьми, яким можна делегувати не вашу роботу, і як кооперуватися зі співзвучними партнерами, які, можливо, поки розмовляють іншою мовою, але мріють про таке ж краще майбутнє.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Більше блогів тут
